Жан-ведмідь

І пішли вони вдвох. Наступного дня дорога їм випала лісом, і надибали вони там дивного лісоруба, який рубав дрова, немов траву косив: одним помахом серпа стинав вісім—десять сосон, потім висмикував дуба і, наче перевеслом, зв'язував ним сосни.
—    Гарно в тебе це виходить, друже, — сказав Жан, привітавшися. — Нумо знайомитись. Я — Жан-Ведмідь. А ти хто?
—    Я — Верни-Дуб. Заробляю на прожиття як можу.
—    Хочеш з нами мандрувати?
—    Залюбки.
Тепер вони міряли дорогу втрьох. Увечері друзі підійшли до гори, на якій стояв величезний старовинний замок, весь осяяний вогнями.
—    Чий це замок? — спитали вони бабусю, що пасла обіч дороги козу.
—    Краще й не розпитуйте. І ходити туди не раджу. То прокляте місце. Більш як сто молодців туди зайшли, та жоден не вийшов.
Проте Жан-Ведмідь умовив своїх друзів, і вони піднялися на гору. Вже поночіло, коли мандрівники підійшли до замку. Двері відчинені, хоч ніде ніякої охорони. Порожніми були й коридори, й покої. Всюди позолота, таємничість і тиша.
—    Гарно в цьому замку! — сказав Жан-Ведмідь. — І нікого немає. Перепочинемо тут.
—    Тепер би попоїсти,— мрійливо сказав Верни-Дуб.
—    Переспимо і так,— відгукнувся Вали-Млин.—У мене є трохи харчів, завтра зварю вам смачний обід. А ви тим часом підете на полювання, свіженького м'ясця принесете на вечерю.
Вранці Жан-Ведмідь і Верни-Дуб пішли на полювання. А Вали-Млин розшукав кухню, нагрів води, насмажив грінок, сала, цибулі і з усього цього зварив дуже смачний суп. Опівдні він відчинив вікно, щоб погукати своїх супутників, та в цю мить почувся дивний гуркіт. Обернувшись, Вали-Млин побачив худого, маленького, завбільшки з веретено, чоловічка в чорному вбранні. Мав він щетинясті вуса і неприродно сплюснуту голову, наче в дикої кішки.
—    Звідки ти взявся? Чого тобі треба? — спитав Вали-Млин.
—    Я хочу твого смачного супу,— відповів чоловічок.
—    Йди туди, звідки прийшов, мала нікчемо, а то розчавлю тебе.
—    О! Що ти кажеш? Бережися, сину мій!
І чоловік лозиною, яку тримав у руках, шмагонув Вали-Млина. Той з огидою відсторонився. Тоді чоловік пустив йому в ногу стрілу. Нестерпний біль обпалив хлопця, і він упав.
Лише через три години Вали-Млин прийшов до тями — він почув кроки й розгнівані голоси своїх друзів.
—    Скільки можна чекати обіду? Чому ти нас не покликав опівдні?
—    Я зварив дуже смачний суп. Але з'явилося якесь страховидло і захотіло з'їсти той суп. Я намагався прогнати непроханого гостя, але він обкидав мене гарячими стрілами. Я мало не вмер. А казан, як бачите, порожній.