Жан-ведмідь

Якось учитель несправедливо вилаяв Жана. Жан побив учителя і побіг додому.
Та невдовзі з'явилися жандарми й заарештували Жана. А коли вгорьо-вана Орсан пішла до тюрми провідати хлопчика, то побачила, що його посадили за дубові двері, міцно забиті величезними цвяхами. Почувши плач, Жан виглянув у віконечко і, сміючись, почав заспокоювати Орсан:
—    Не плач, мамо, краще приготуй смачненький суп з баранини. Я при йду на обід.
Опівдні, зголоднівши, Жан злегка натиснув плечем на двері, відчинив їх і пішов собі додому. Наївся супу й баранини і сказав Орсан:
—    Мені не можна залишатися вдома — жандарми знов заберуть до тюрми. Дай, будь ласка, мої нові черевики і трохи грошей.
Він поцілував Орсан і пішов у мандри. Довго ходив від села до села, не знаходячи роботи. Якось натрапив на кузню.
—    Чи не потрібен вам помічник? — спитав Жан у коваля.
—    Потрібен. Та чи вмієш ти працювати?
Жан кинув вузлик з харчами, взяв молот, поклав розпечене залізо на ковадло, розмахнувся і враз увігнав ковадло в землю, а від заліза й сліду не лишилося.
—    Ти диви! — занепокоєно вигукнув коваль.— А тепер постав на місце ковадло.
Жан легко витяг ковадло і переставив його на інше місце, де земля видалася йому твердішою.
Злякався коваль такого помічника і вирішив швидше його спекатись.
—    Послухай мене, хлопче. Чого тобі в кузні коптіти? Пошукай чогось іншого, кращого.
—    Мені в кузні подобається. Я можу перекувати вам усе оте залізо хоч зараз.
—    Е, ні. Для цього треба ще помічників чотири...
—    Та що ви! Я сам упораюся. Ось побачите.
І Жан, ніби граючись, перекував усе залізо. Потім узяв свого вузлика, весело попрощався з ковалем і, не взявши з нього ніякої плати, помандрував далі.
Під вечір, утомившися, Жан вибрав затишне місце й сів перепочити. Раптом над ним із свистом пролетів і впав неподалік великий круглий камінь. Потім просвистів ще один, ще... Жан озирнувся й помітив, що вилітають вони з ущелини Святого Петра, а пильніше приглянувшись, побачив і чоловіка, який кидав млинові жорна.
—    Ось де ти, чудовий метальнику! Нумо знайомитися. Я — Жан-Ведмідь. А тебе як звати?
—    Я — Вали-Млин. Дуже сумно мені самому.
—    То помандруймо разом!
—    А чого ж — помандруймо!