Два майстри

Чого тільки не буває на світі! Ось послухай... В одній країні люди збудували місто, а назви для нього не придумали.
Тебе цікавить, як туди надсилали листи?
Так і писали на конверті: «У місто без назви».
Далеко гриміла слава про жителів безіменного міста, вправних майстрів. З усього світу з'їжджалися люди, щоб подивитись та помилуватися чудовими творіннями їх рук.
Ось які це були майстри!
Одне було погано — кожен майстер працював сам-один. Люди і не уявляли в той далекий час, що спільно працювати легше, що й найважча справа у гурті спориться.
Тільки два майстри — Л ар і Крос — були дружні, хоч вони і працювали кожний у своїй майстерні.
Розумний і веселий Лар придумував найхитріші механізми. Ніхто ні разу не розгадав їх секрету. І Крос теж був знаменитий — ніхто краще за нього не міг зробити того, що придумував Лар.
Проте буває так: живуть двоє людей, часто бачать їх разом, ніколи вони не сваряться. А в рішучу хвилину виявиться раптом, що один уже давно тримає проти другого камінь за пазухою...
Щороку під час осіннього ярмарку городяни виставляли на загальний огляд і на суд Ради Найстаріших Майстрів свої вироби — годинники незвичайної форми і краси, секретні замки, мечі з найміцнішої сталі, дзвінкі музичні інструменти і багато інших чудових речей.
Наприкінці ярмарку Рада Найстаріших Майстрів оповіщала жителів про те, чиї вироби визнані кращими.
І от якось на одному з ярмарків глашатай, піднявшись на поміст, голосно, щоб усім було чути, повідомив:
— Славна Рада Найстаріших Майстрів вирішила: час уже придумати назву нашому місту. Хто створить Говорящу Ляльку-чудо, якої ще не бачив світ, ім'ям того буде назване наше місто. Рівно через рік на цій площі майстри повинні показати народові свої творіння.
Слухали оповісника і Лар з Кросом.
Лар задумався. В його голові промайнули перші думки про будову Говорящої Ляльки, — і він не помітив зловтішної посмішки на обличчі Кроса.
А Крос торжествував: «Нарешті, прийшла моя хвилина!»
Він давно вже заздрив Лару. Йому хотілося, щоб слава діставалася тільки йому, а доводилося ділити її на двох. Тепер з'явилася чудова нагода одному прославитись: не могла ж Рада Найстаріших Майстрів назвати місто ім'ям двох людей одразу.
Крос не мав сумніву в своїй перемозі. Його ім'я — ім'я творця Говорящої Ляльки вічно житиме в назві міста!
І наступного дня він послав свого підмайстра сказати Ла-рові, що відмовляється працювати разом. Лар був прикро вражений.
— Чому я тебе раніше не бачив? Давно ти працюєш у Кроса? — спитав він здивовано.
— Вже три роки, — охоче відповів підмайстер. Це був молодий щиросердий хлопець. — І не тільки я. Нас працює двоє. У хазяїна край міста є ще одна — таємна майстерня. Ми робимо в ній те, що придумуєте ви. Наш хазяїн давно вже не брав у руки інструментів. Тільки він велить мовчати про це!
Лар обурився, відразу ж побіг до Кроса, щоб той пояснив йому свої дивні, негарні вчинки. Але Крос не пустив його навіть на поріг.
Майстри розпочали роботу, кожен сам-один.
Крос замкнувся в майстерні за сімома замками, щоб ніхто не підглянув його креслень. Думав день, думав два, три, п'ять днів, десять, цілих тридцять днів і три рази по тридцять. Та папір для креслень був майже чистий.
Така тонка, складна річ виявилась не під силу Кросові. Лялька, яку, нарешті, зробили за його вказівками підмайстри, вміла тільки розплющувати очі і голосно пищати: «Мамо!» Але більше не могла вимовити ні слова.
Лару теж нелегко доводилося. Коли він майстрував разом з Кросом, робота завжди спорилася. А тепер...
Лар давно вже придумав хитромудру будову Говорящої Ляльки, але зробити все треба було так тонко, що обійтися без Кроса було неможливо!
Лар цілими днями обточував, випилював, підганяв одну до одної окремі частини, а справа майже не посувалася вперед. Строк кінчався.
І ось одного разу, коли він сидів до краю засмучений, з двору долинули молоді дзвінкі голоси. Широко розчинилися двері. Лар подивився на несподіваних гостей і з радісним криком кинувся їм назустріч. Це були його сини, яких він не бачив цілих три роки! Вони вчилися в іншому місті.
Подивилися сини на батькову роботу. І старший сказав:
— Ми допоможемо тобі! Ми багато чого навчилися за цей час. Не бійся довірити нам найскладнішу справу.
Тепер робота закипіла! Лар переконався, що його сини не марнували часу далеко від домівки. Вони швидко і вміло перетворювали у найтонші механізми кожне, хай найважче креслення батька.
І напередодні конкурсу Лялька була готова!
Майстри дуже стомилися. їм захотілося відпочити, повеселитися. Вони замкнули двері і пішли на виставу мандрівних акробатів.
Повернулися пізно вночі. В майстерні всі речі були на своїх місцях, крім однієї...
Говоряща Лялька зникла!
Сини обшукали кімнати, горище. Лар уважно оглянув віконні рами — а може Ляльку вкрали через вікно? Але злодій не залишив ніяких слідів.
Відчай охопив усіх. Скільки часу загинуло марно! І хіба можна за ніч відтворити те, що робилося місяцями наполегливої праці!
Засмучений побрів Лар із своїми синами вранці на площу, де вже зібралося багато людей. Вони нетерпляче чекали результатів конкурсу.
Ще заздалегідь кожний майстер, який хотів брати в ньому участь, написав про це Раді Найстаріших Майстрів міста. І тепер оповісник у присутності суворих суддів викликав майстрів на поміст. Звідти вони показували народові створені ними Го-ворящі Ляльки.
Всі ляльки були дуже гарні у своїх коротеньких яскравих платтячках, кольорових туфельках і панчішках. Але говорили вони погано. Деякі знали тільки слово «мама», інші вимовляли ще «тато», а одна лялька навіть сказала «молоко». Та розмовляти про що-небудь ляльки зовсім не вміли! Це були справжнісінькі папуги. Чого їх навчили, те вони й повторювали, та й то два-три слова!
— Люди міста, дивіться і слухайте! — на всю площу проголосив оповісник. — Зараз покаже народові свою Говорящу Ляльку майстер Лар!
Люди загомоніли, захвилювалися, почали протискатися ближче до помосту — вони любили знаменитого майстра і його чудові творіння.
Та Лар на поміст чомусь виходив повільно-повільно, низько похиливши голову. І в руках у нього нічого не було...
— Дорогі мої друзі, — сказав, він сумно. — Я придумав Говорящу Ляльку. Але в мене нема її...
Він мовчки зійшов з помосту, і принишклі, здивовані люди так само мовчки розступилися перед ним.
— Слухайте всі і дивіться! — знову пролунав над площею гучний голос оповісника. — Майстер Крос хоче показати свою Ляльку!
Крос легко збіг на поміст. В руках у нього була напрочуд гарна Лялька! Вона розплющила блакитні очі і сказала:
— Здрастуйте! Нарешті я зможу повідати вам про моє народження!
Ой, що тут зчинилося! До неба полетіли капелюхи і залунали захоплені вигуки:
— Хай живе великий майстер Крос і його надзвичайна Говоряща Лялька!
— Віднині наше місто називається Кросградом!..
В цих вигуках, у збудженому галасі зовсім не було чутно, що говорить Лялька. Коли ж на площі трохи стихло, Говоряща Лялька, яка вже давно чомусь хмурилась, знову повторила:
— Ось тепер я, нарешті, зможу розповісти вам про моє народження!
І вона голосно, щоб усі почули, сказала:
— Мене придумав майстер Лар, а зробили його сини!
На площі запала незвичайна тиша...
Народ, вражений, мовчав. Хитрун Крос хотів утекти з помосту, та люди його не пустили.
А Говоряща Лялька продовжувала:
— Учора ввечері майстри пішли в цирк. Я залишилася сама... Раптом трохи піднялась одна мостина і показалася чиясь голова. Це був майстер Крос! Він схопив мене і поволік по довгому підземному ходу до себе додому. Він обіцяв зламати мене, коли я що-небудь розкажу, і признався, що копав підземний хід півроку, коли зрозумів, що сам не зможе нічого придумати...
Лялька замовкла.
Тоді люди сказали Кросу, щоб він назавжди залишив їх місто. Потім почали поздоровляти Лара, що зумів зробити таку чудову ляльку.
— Він найкращий майстер! — кричали люди. — Віднині його іменем називатиметься наше місто!
— Тихше, тихше, — закричали інші. — Майстер Лар хоче щось сказати!
Знаменитий майстер вийшов на поміст.
— Мені приємні ваші слова, — сказав Лар. — Але я повинен признатися: сам я не зміг зробити Говорящу Ляльку. Мені допомагали сини... Я зрозумів, що працювати треба не поодинці, а завжди спільно, дружно, і я не хочу, щоб місто назвали моїм іменем!..
Увечері на площі був веселий карнавал, та такий, якого ще ніхто не бачив. У нічне небо злетіли грона зелених, червоних, блакитних зірок-вогнів. Люди танцювали і веселилися. Скрізь раз у раз лунали радісні вигуки на честь чудових творців Говорящої Ляльки і на честь таки придуманої назви міста!
На кріпосній стіні, над ворітьми, жителі великими літерами викарбували його назву:
МІСТО ДРУЖНИХ МАЙСТРІВ.

Завітайте до нас:

Батьківські
поради

«Мандруємо Україною» всією родиною
Кожен регіон, кожне містечко чи селище мають свою історію, свої знаменні події. Про деякі з них вам зможуть розказати тільки старожили, але багато про що можна й прочитати. Чудовою подією минулого 2016 року став вихід першого та поки що єдиного в Україні путівника для дітей «Мандруємо У...
Грайся, навчайся та вчися дружити!
Унікальний продукт на українському ринку парні актівіті «Я+Ти». Що це таке? Це два блокноти створені спеціально для дитини та її друга. Усередині на дітей чекатимуть цікаві та незвичайні завдання на логіку, лічбу, читання, нестандартне мислення. Чому незвичайні? Бо не всі малюк зм...