Дух у пляшці

Жив колись на світі бідний дроворуб, працював він з ранку до пізньої ночі. Наскладавши нарешті трохи грошей, він сказав своєму синові:
—    Сину мій, єдина моя дитино, на ці гроші, що я заробив гірким потом, я хочу віддати тебе в науку. Як вивчишся чогось путнього, то й мене годуватимеш на старості, коли я вже не зможу працювати і муситиму сидіти вдома.
Пішов юнак у школу і вчився так старанно, так наполегливо, що й учителі пишалися ним, і він довгенько пробув там.
Проте до кінця довчитись не міг, бо ті гроші, що наскладав батько, кінчились, і хлопець мусив вернутися додому.
—    Біда, синку,— мовив засмучений батько.— Несила мені щось більше тобі дати, бо в наші тяжкі часи я можу заробити лише на хліб щоденний.
—    Таточку,— відповів син,— не турбуйся про це. Якщо так судилося, то воно, може, для мене й на краще вийде. Якось та житиму.
І коли батько знову пішов у ліс рубати дрова на продаж, син сказав:
—    І я піду, помагатиму вам.
—    Е, синку,— мовив батько,— важко тобі буде, ти ж не звик до такої роботи. Та й сокира в мене лиш одна, а другої катма за що купити.
—    А ви сходіть до сусіди,— відказав син,— позичте сокиру, поки я зароблю на свою власну.
Батько позичив у сусіди сокиру, і назавтра, вранці-рано, пішли обидва в ліс. Син ревно допомагав батькові, працював бадьоро й завзято. А коли сонечко аж над головою стало, батько сказав:
—    Треба відпочити й пообідати, то потім робота піде ще краще.
Син узяв свій кусень хліба й сказав:
—    Ви, тату, відпочивайте, а я не втомився, піду трохи в лісі погуляю, пошукаю пташиних гнізд.
—    От уже невсидющий, чого б я ото бігав! Ти ж так натомився, що потім і сокири не піднімеш. Сиди краще біля мене й відпочивай.
Але син пішов-таки в ліс, з'їв свій хліб, повеселішав і почав шукати в кущах пташиних гнізд. Так ходив сюди-туди, поки врешті натрапив на величезного страховинного дуба, якому, напевно, було вже кількасот років; його, мабуть, і п'ять чоловік не обійняло б. Юнак став, подивився на дуба й подумав:   «Тут, напевно, не один птах змостив собі  гніздо».
Аж раптом йому почувся людський голос. Він прислухався — і справді якийсь приглушений голос благає:
—    Випусти мене, випусти мене!
Він озирнувся навколо, але не помітив нікого, та й голос ішов неначе з-під землі. Тоді він гукнув.
—    Де ж ти?
Голос відповів:
—    Отут, між корінням дуба. Випусти мене, випусти!
Хлопець почав шпортатися під дубом та шукати між корінням, аж поки в невеликій нірці знайшов скляну пляшку. Він узяв її в руки, подивився проти світла і побачив там немов якесь жабеня, що стрибало всередині вгору-вниз.
—    Випусти мене, випусти,— знову почало воно благати, і хлопчина, не думаючи ні про що лихе, відіткнув пляшку. Раптом звідтіль вирвався злий дух, на очах став рости і за одну хвилину вигнався в жахливого велетня, заввишки з півдуба, під яким стояв хлопець.
—    А знаєш,— крикнув велетень моторошним голосом.— яка нагорода чекає тебе за те, що ти мене випустив?
—    Ні, звідкіль же мені знати,— відповів безстрашно хлопець.
—    Ну, то я тобі скажу,— проревів велетень,— я скручу тобі в'язи!
—    Якби ти мені сказав це раніше,— мовив хлопець,— то я б не випустив тебе. Але перш ніж ти мені скрутиш голову, слід би й мене спитатись, чи я згоден.
—    Ет, ще я тебе питатиму! — зареготав велетень.— Що заробив, від того не втечеш. Ти гадаєш, це була мені велика милість, що я просидів так довго в пляшці? Ні, це була мені кара. Я могутній Меркурій, і хто мене звільнить, тому я мушу скрутити в'язи.
—    Стривай,— відповів хлопець,— не дуже квапся! Спершу я повинен упевнитись, чи ти справді міг уміститися в такій маленькій пляшці, себто чи ти справжній дух. Якщо влізеш назад, то я повірю, що ти таки справді дух, і тоді роби зі мною, що хочеш.
Велетень відповів бундючно:
—    Це мені заіграшки,— згорбився, зіщулився і став такий тонкий та маленький, як і був раніше, а тоді прослизнув крізь шийку в пляшку. Та щойно проліз він туди, як хлопець швиденько заткнув пляшку й кинув між дубове коріння, де вона досі лежала. Отак дух пошився в дурні.
Хлопець хотів уже вертатися до батька, але дух жалісно заскиглив:
—    Ох, випусти мене, випусти мене!
—    Ні,— відповів хлопець,— як ти мене за першим разом хотів убити, то, вдруге спіймавши, я вже тебе не випущу.
—    Якщо ти мене випустиш,— скрикнув дух,— я дам тобі стільки, що на ціле життя вистачить.
—    Ні,— сказав хлопець,— ти мене обдуриш, як і першого разу.
—    Ти прогадаєш своє щастя,— сказав дух.— Я не тільки не заподію тобі лихого, а навпаки, щедро винагороджу тебе.
Хлопець подумав: «А що, як ризикнути? Може, він додержить слова і не заподіє мені лихого».
Він відіткнув пляшку, дух вирвався звідтіль, як і перше, почав рости і вмить зробився велетнем.
—    Ось тобі твоя нагорода,— і він подав хлопцеві невеликий клаптик полотна, схожого на пластир.
—    Як потреш одним краєм будь-яку рану,— пояснив дух,— то вона вмить загоїться, а як другим краєм потреш сталь чи залізо — все це обернеться в срібло.
—    Треба спершу випробувати,— сказав хлопець, підійшов до дерева, цюкнув сокирою по корі й потер те місце одним краєм клаптика. Кора вмить зрослася — рана загоїлась.
—    Ну, все правда,— сказав він велетню,— тепер можемо попрощатись.
Дух подякував йому за визволення, а хлопець духові за подарунок— і вернувся до батька.
—    І де це ти вештаєшся?— сказав той.— А про роботу вже й забув? Я ж тобі зразу казав, що це робота не для твоїх рук.
—    Не сердьтеся, тату, я своє надолужу.
—    Аякже, надолужиш,— буркнув сердито батько,— нікуди це не годиться.
—    Ось дивіться, тату, як рубону оце дерево, то тільки затріскотить.— Він узяв свою шматинку, потер нею сокиру, замахнувся щосили і вдарив по дереву, але сокира стала вже не сталева, а срібна, отож лезо враз погнулося.
—    Ой, тату, гляньте-но, що це за сокиру ви мені дали? Вона ж зовсім погнулась.
Батько злякався і забідкався:
—    Ох, що ж ти наробив! Тепер мені доведеться платити за сокиру, а звідкіль? Ось яка користь із твоєї роботи!
—    Не сердьтесь,— відповів син,— за сокиру я сам заплачу.
—    Чим же ти заплатиш, дурню,— сказав батько.— В тебе ж нема ні грошика свого. В голові твоїй самі школярські викрутаси, а дрова рубати ти не тямиш.
Та через хвильку син сказав:
—    Тату, я вже не можу працювати, кінчаймо та ходімо додому.
—    Аякже,— відповів батько,— гадаєш, що й я сидітиму згорнувши руки, як ти? Я ще мушу попрацювати, а ти біжи додому.
—    Тату, я ж уперше тут у лісі й сам не втраплю, ходімо разом.
Батько   вже  пересердився,   і   вони   вдвох   пішли  додому.   А   дорогою старий сказав синові:
—    Іди продай зіпсовану сокиру, та не продешеви; а решту я мушу заробити, щоб заплатити сусіді.
Син узяв сокиру і поніс у місто до одного золотаря. Той випробував її, зважив і сказав:
—    Вона коштує чотириста талярів. У мене стільки готових грошей нема.
—    Дайте мені скільки маєте, а решту віддасте потім.
Золотар дав йому триста талярів, а сто лишився винний. Хлопець вернувся додому й каже батькові:
—    Тату, в мене є гроші, йдіть до сусіди й спитайте, скільки він хоче за сокиру.
—    Я й так знаю,— відповів батько.— Один таляр і шість грошів.
—    Ну, то дайте йому два таляри й дванадцять грошів. Це вдвічі більше—мабуть, вистачить із нього. Дивіться, грошей у мене повні кишені,— і дав батькові сто талярів: — Тепер вам нічого не бракуватиме, живіть і не тужіть.
—    Лишенько! — вигукнув старий.— Звідкіль це в тебе таке багатство?
Тоді син  і розповів йому,  що з  ним трапилося  в лісі  і  як йому  по
щастило добути багатство.
З такими грішми він знову пішов до школи доучуватись, а володіючи чудодійною шматинкою, міг вилікувати всяку "рану й прославився на весь світ як лікар.

Завітайте до нас:

Батьківські
поради

Планшет - золотий ключик до світу казок
У кожного дитинство асоціюється з чимось прекрасним, добрим та світлим. Яскраві іграшки, барвистий одяг та старі-добрі казки - саме те, що треба. Нічого не замінить малюкам мамину казочку на ніч, теплі обійми та ніжні цьомчики. Але сучасні діти зовсім не схожі на нас, дорослих. Вони прагнуть само...
Новинки до книжкового Арсеналу
«Книжковий Арсенал» – це найдовгоочікуваніша подія читацької весни! І видавництво «Ранок» підійшло до неї з усією властивою їм відповідальністю, креативом та вмінням передчувати найтрендовіші та найжаданніші віяння в книжковому світі. Ми зібрали свіженькі хіти, щ...