Донька пекаря

Ви знаєте, чому сова так сердито кричить вночі: "Уух, уух!”? Якщо ні, ми вам розповімо.
В минулі часи – то було не при моєму віці, і не при вашому – в Англії водилося багато всякої нечисті. Всякі там ельфи, паки, велетні, розмовляючи жаби та інше. І, звичайно, феї, які були всесильними і всемогутніми. Вони часто приймали образ людей і дізнавалися про всі людські таємниці. Але більше за все феї полюбляли карати людей за негарні вчинки і нагороджувати за добрі.
 Якось ввечері одна така могутня фея прийшла в селище, що в графстві Харфордшир, під виглядом простої убогої і постукала в хату пекаря. Двері виявилися не зачиненими, і фея увійшла до крамниці. Там було темненько, пахло свіжо спеченим хлібом, а в глибині палала жаром велетенська піч. Біля печі поралась гарненька чепурна дівчина – донька пекаря. Поруч з нею на великому низькому столі купою лежали свіжі, хрумкі хлібці. Фея замилувалась дівчиною, дивлячись, як вона вправно виймає з палаючої печі готову партію хрумких хлібців і відправляє в полум'я нову. По готовим хлібам дівчина постукала кісточками пальців, аби перевірити чи добре вони пропеклися, і тоді вже виклала їх на низький стіл.
– Подайте шматок хліба бідній жінці! – попросила тремтячим голосом фея, переодягнена у стару поневіряльницю. Донька пекаря продовжувала займатися своїми хлібами, ледве удостоївши стареньку поглядом. Трохи пізніше, не сказавши бабусі доброго слова, дівчина відірвала шмат сирого тіста і кинула їй.
– Але у мене в хижі немає вогню, аби випекти його,– сказала старенька, піднявши з підлоги цей шмат тіста.
– Дозволь мені покласти його разом з твоїми хлібами у піч.
Донька пекаря була дуже велика гордячка, щоб відповідати якійсь там убогій бабусі. Проте, коли прийшов час відправити в піч нову партію хлібів, вона дозволила бабуні покласти на дерев'яну лопату і її шматок тіста. Коли ж хліби підрум'янилися і дівчина витягла їх з пічі, виявилось, що з маленького шматочка зробилася найбільша і найрум'яніша хлібина. Убога простягнула до неї руку, але дівчина відштовхнула її.
– Іди геть, бридка жебрачка! – крикнула вона.– Це не твоя хлібина!
І скільки стара не просила, дівчина ні за що не хотіла віддати хлібину, а замість цього кинула феї шматок сирого тіста, навіть менший за перший. Але коли старенька поклала його в піч, він теж перетворився на велику й рум'яну хлібину, ще більшу і рум'янішу за першу. Проте дівчина знову не дозволила бабусі узяти цю хлібину і знову хотіла вигнати її, але стара попросила дати їй останній, третій шматок тіста, аби спробувати щастя. І дівчина кинула їй зовсім крихітний шматок, навіть не поглянувши на стареньку. А даремно…
Як ми вже говорили, донька пекаря була занадто великою гордячкою, щоб поглянути на якусь там бабуню.
 А якби вона поглянула, коли втретє витягла з печі величезну, рум'яну хлібину, яка вийшла з крихітного шматочка тіста, що вона кинула убогій бабуні втретє, дівчина не відштовхнула її й не крикнула, заїкаючись від злоби: "Уух… уух… йди геть!”, то помітила б незвичайну зміну, яка раптом трапилась зі старою бабусею. Із згорбленої бабуні вона перетворилася на струнку молоду жінку, замість драного шмаття з її плечей спускалася сяюча мантія, а крива крюка перетворилася на сяючу чарівну палицю.
 Але дівчина вчасно не поглянула на неї, а витягнувши з печі велику, рум'яну хлібину, брутально відштовхнула фею і крикнула, заїкаючись від злості: – Уух… уух… Але не встигла закінчити, як обернулась раптом на сіру сову і з голосним "уух, уух!” вилетіла у вікно.
От тепер ви знаєте, чому сови так сердито кричать: "Уух, уух!”.