Дочка мисливця

Жив в одному краї хоробрий і влучний мисливець. Слава про нього йшла по всьому світлу. Були в нього з і син.
Цар призвав мисливця до себе - охороняти палац від каджи: підступні злі каджи викрадали юнаків, і цар боявся за своїх синів.
Пройшло час. Синові мисливця здійснилося вісімнадцять років, і схотілося йому піти на полювання испробовать свої сили. Але не пустила мати його одного:
- Небезпечно одному ходити, синок. У лісах каджи бродять. Іди разом з дядьків.
З юнак і запитує, немає чи в них зброї.
- Є лук і стріли,- говорить мати,- так не підняти їх тобі!
- Покажи. Якщо вони не по мені виявляться, не піду на полювання.
З повів його на горище й показав лук і сагайдак зі стрілами. З играючи взяв лук, легко схопив сагайдак. Побачив у куті меч, запросто підняв і його.
Стемнів дядько з досади, позаздрив силі племінника: сам він і двома руками не міг підняти той меч.
Відправилися вони на полювання. Юнак настріляв дичини, а дядько нічого не зміг убити, і вирішив він відібрати видобуток у племінника. Завів він юнака в хащу, де водилися кабани, а сам сховався в ямі.
Налетіли кабани на юнака, але не злякався юнак, перебив усіх. Тоді дядько вибрався з ями й сказав, начебто ненавмисно звалився. Почав він хвалити племінника, а самого злість душить. Точить його серце заздрість: старший брат сильніше його й племінник перевершив у силі. Задумав він погубити юнака.
- Хоробрий ти, сміливий, як твій батько,- говорить він племінникові.- Дістань для матері чарівна квітка Божми, порадуєш її.
- А де росте квітка Божми?
- Іди через ліс на південь. Як уийдеш на опушку, побачиш будинок, а в до-мі -бабусю. Вона й укаже дорогу.
Ішов з і дійшов до будинку на узліссі.
Під деревом у дворі сидить баба велетка - мати дэва, смикає овечу вовну. Підійшов юнак до неї, привітався привітно й запитує:
- Не з, мати, де знайти квітку Божми?
- Іди за сонцем і побачиш високу скелю. Низ скелі чорний, середина червона, а верхівка біла. Увечері на тій скелі з'явиться красуня Божми й розпустить довге золоте волосся до самої землі впадуть! На кінцях волось квіти. Сховайся під скелею й зірви квітку з волосся.
Подякував юнак бабу велетку й пустився слідом за сонцем на захід.
Добралося сонце до заходу, добрався юнак до скелі. Причаївся він у підніжжя й чекає.
От з'явилася на скелі красуня Божми й розпустила свої золоті волосся. Звісилися вони зі скелі до самої землі, а на концех волосся квіти - строкаті, райдужні, світяться, переливаються всіма фарбами! Замиготіло в очах у юнака, він і забарився. Намотати б йому пасмо золотих волось на руку, удалося б тоді зірвати квітка. Звідки було йому знати, що навмисно не попередила його підступна баба велетка?
Божми обплутала юнака волоссями й перекинула через скелю у своє царство Каджети.
Чекали юнака будинку, чекали й перестали чекати - оплакали, зрозуміли, що пропав він.
Довідався мисливець, яка лихо приключилося в нього в будинку, і отпросился в царя на пошуки сина.
Прийшов мисливець додому й почав збиратися в дорогу.
- Батько, дай мені зброя,- говорить йому дочка,- дозволь і мені піти пошукати брата.
Посміхнувся батько: куди, мол, тобі, не за свою справу берешся, але не став заперечувати.
Надягла дівчина чоловіче плаття, оперезалася коротким мечем, підхопилася на коня й пустилася в шлях.
Батько швидко переодягся, загнуздав іншого коня й поїхав напереріз дочки. Вискочив на дорогу перед нею, схопив коня на вуздечку і як крикне:
- Слезай-ка поживей з коня!
Дівчина не довідалася батька й замахнулася мечем:
- Ладь із дороги, розбійник!
Одним ударом вибила вона мисливця із сідла. Зстрибнула потім на землю, занесла над ним меч, але отут батько удержав неї за руку:
- Зупинися, дочка! Це я, твій батько! Бачу, гідна ти мене. Іди шукай брата.
Об'їхала дівчина все царство, обшукала ліси й гори - немає ніде брата. "Напевно, каджи його викрали. Поїду в Каджети",- вирішила вона.
А хто знає, де Каджети, у якій стороні? Люди там не бували.
Їде дівчина без шляху, без дороги. До вечора опинилася вона на березі моря.
Порожньо навкруги - вода й пісок, ні дерев, ні посівів. Тільки стара лачужка на березі.
Постукалася дівчина в халупу. Вийшла бабуся. Дівчина попросилася на ніч. Бабуся радо прийняла гостю.
Поділилася вона з нею своєю вбогою вечерею й запитує:
- Яким вітром занесло тебе в це безлюдне місце?
- Шукаю дорогу в Каджети,- відповідала дівчина.-   чи Не знаєш, з, як туди доїхати?
- Як доїхати, не з, а допомогти тобі спробую.
Бабуся вивела гостю у двір і показала на море. Дівчина так і застигла від з - навкруги тьма, а між морем і небом палац сіяє, світиться яскравим світлом.
- У палаці - бранка з Каджети,- говорить баба.- Це її краса весь палац опромінює. Не захотіла вона стати дружиною нашого царя, і наказав він чарівникам підняти палац у повітря, щоб ніхто її не бачив. Розбушувалося тоді море, всього будинку окрест знесло, всіх людей поглинуло й пануючи теж. Я в ту пору в горах була, корінь збирала, тому й жива залишилася. Сколотила от цю лачужку й перебиваюся абияк. І життя ні, і смерть про мене забула. А бранка в палаці знає, де Каджети, так ле потрапити тобі до неї.
Дочка мисливця всю ніч думала, як звільнити бранку, і придумала.
Ранком дівчина распрощалась із доброю бабусею, подякувала її за гостинність і поїхала по березі моря. Добралася до міста. Там вона продала скакуна, купила корабель, найняла тесль і веліла змайструвати довгі сходи.
Підплила вона на кораблі до палацу, приставила сходи й здійнялася по ній наверх.
Кличе вона бранку, просить відкрити їй двері, але не озивається ніхто.
- Не бійся!-кричить дочка мисливця.- Я прийшла визволити тебе з лиха! Покажи мені дорогу в Каджети!
Вийшла бранка, вся світлом світиться. Спустилася вона разом з дочкою мисливця на корабель, і повернулися вони на берег.
Відправилися дівчини в Каджети. Ідуть вони рік, ідуть іншої, пройшли вже полпути. І раптом у вузькій ущелині опустився перед ними на дорогу Вогненний дэв. Разлегся - не обійти, а з рота полум'я тхне.
- Пропусти нас, дэв,- просить дочка мисливця.
- Обіцяй мені дістати чарівний ліхтар з палацу пануючи Каджети, тоді пропущу.
- Обіцяю, тільки пропусти.
- Словам людини немає віри, нехай одна з вас залишиться тут.
- Добре, але ти лежи, як лежиш, на боці, інакше не вдасться роздобути ліхтар.
Дівчина з Каджети залишилася, а дочка мисливця пішла далі. Іде вона через поля й ріки, через ліси й гори. Іде рік, іншої. І от здалися вдалині вежі Каджети - високі, у небо впираються. І отут перепинив їй дорогу трьохголовий левв верхи.
-  чи Далеко шлях тримаєш?-запитує він дочка мисливця.
- У Каджети.
- Не впустять тебе туди, уб'ють. Краще я тебе знімання,- з дэв.
- Не твоя турбота - впустять або не впустять... Ладь із дороги!-відповідає дівчина.
- Однаково  я тебе знімання.
- Так як же ти мене з, якщо я смілішай тебе й ловче!-говорить Дочка мисливця.- Давай перевіримо, сам переконаєшся. Бачиш геть той рів - я запросто перемахну через нього, а тобі не перестрибнути!
Дэв цей був сильний, але дурний. Зіскочив він з коня й стрибнув через рів! А рів - широкий-преширокий, зачепив дэв ногами за край і скотився на дно.
Дівчина швидко підхопилася на раши дэва й птахом понеслася далі.
Крилатий кінь умить домчав дочку мисливця до воріт Каджети. Ворота сходяться й розходяться, так так швидко, що не пройти через них - надвоє разрежут сміливця алмазними краями.
Ударила дівчина коня п'ятами, і блискавкою промайнув він між стулками воріт, тільки хвіст йому відрізало.
З дочка мисливця до палацу й застигла на місці від здивування. Перед палацом повно людей, і всі вони - скам'янілі! А палац дивовижний - низ у нього срібний, верх золотий. З вікон страшні звірі дивляться, ланцюгами до стін прикуті. Два вешапи входи стережуть.
Недовго думаючи вихопила дочку мисливця меч, порубала обох вешапи й вступила в палац.
У мармуровому залі теж повно людей. І всі вони від голови до пояса живі, а нижче кам'яні. Раптом чує дочка мисливця - кличуть її по імені. Дивиться, а це брат її! Обійнялися вони, розцілувалися. Розповів юнак, як потрапив у Каджети, як Божми обплутала його волоссями й перекинула у своє царство.
- Сховайся, сестра, а те прийде зараз жорстока цариця Божми. Вона не пощадить тебе, теж перетворить у камінь!
- Не бійся, брат. Я з нею впораюся! Сховалася вона за дверима й чекає. Увійшла цариця Каджети Божми.
З мисливця схопила її однією рукою за золоті волосся із квітами на кінцях, а іншої занесла меч.
- Зараз же раскамени мого брата! З людей і поверни хвіст моєму коневі!
З Божми слово, і ожили всі люди навколо. З вони, заговорили, засміялися від радості.
Із бранці й заточили жорстоку царицю в глуху вежу, а дочка мисливця взяла чарівний ліхтар, що у темряві сам загорявся, і разом із братом покинула Каджети.
От доїхали вони до ущелини, де лежав Вогненний дэв.
- Вставай, дэв, я принесла тобі ліхтар! - говорить дочка мисливця.
А дэв не може здійнятися - три роки пролежав на одному боці, зовсім онімів бік. Брат і сестра перевернули дэва на інший бік - нехай тепер у нього інший бік німіє - і пішли далі разом з дівчиною з Каджети.
Дівчина розповіла, що вона зовсім не з Каджети. Каджи викрали її в дитинстві й відвезли у своє царство, а потім цар викрав її в каджи й заточив у палаці між небом і морем.
Ідуть вони втрьох путем-дорогою, і раптом з'явився перед ними карлик - як з-під землі виріс!-сам з п'ядь, а борода у дві п'яді.
- Хочете, я вас у колясці повезу?-пропонує він.
- Звідки в тебе коляска?-сміється дочка мисливця.
Свиснув чоловічок, змахнув батогом, і з'явилася коляска із четверкою. Коні- одне загляденье! Їм би в небі із зірками грати, у море з рибами гратися!
- Пішли краще пішки,- говорить сестра братові.- Від цього чоловічка добра не чекай.
Не послухався брат сестру. Чого, мол, боятися? Що нам дідок зробить? Від одного щиглика розлетиться його коляска, як яєчна шкарлупа.
Сіли вони втрьох у коляску.
Карлик, немов блоха, стрибнув на козла, стьобнув коней, і полетіли вони як птаха.
До вечора подорожани зупинилися на відпочинок під деревом. Самі їдять і карлика пригощають. Схотілося дочки мисливця пити, вона й говорить:
- Мабуть, чоловічок, пошукай джерело, принеси глечик води!
- Я вам не водонос! Хочеш пити, іди сама по воду,- говорить карлик сердито.
Пішла вона шукати з.
А карлик підхопився, ударив сина мисливця наотмашь, той й упав намертво. Схопив карлик дівчину за волосся й потяг у своє житло. Волочить він бедняжку, і тягнеться за нею слід по землі.
Довго шукала джерело з мисливця, а коли повернулася з водою, побачила, що ні дівчини, ні карлика, ні коней немає. Тільки брат лежить на землі ледве живої. Побризкала вона його студеною водою, напоїла, і опам'ятався юнак. Пішли вони по сліду шукати дівчину.
Слід привів їх у печеру. Вхід у печеру завалений величезним каменем.
Отут бранка почула кроки й догадалася, що брат із сестрою з неї визволити.
- Не шумите, а те прокинеться виродок, переб'є вас,- говорить вона ім.- Сховайтеся поблизу, а я вивідаю, у чому його сила.
Прокинувся виродок карлик через три дні й бачить - його бранка слізьми обливається.
- Не плач, красуня, із мною тобі зле не буде,- говорить карлик.
- Я не про себе горюю. За тебе боюся! Ти спав, а сюди дэв один ледве не ввірвався. Раптом він тебе з'їсть!
- Не з'їсть - розжувати не зможе, а якщо проковтне - однаково  я цілий і непошкоджений залишуся.
- Уб'є він тебе!
- Не вб'є, не зможе - моя душу не при мені.
- А де ж?
- Геть у тім вінику.
Схопила дівчина віник, притискає до себе:
- Пущі очей своїх берегти буду! Сміється виродок:
- Кинь віник, дурна, не в ньому моя душу! До моєї душі нікому не добратися, вона в чорно-білій рибі, а та риба між двома морями в третьому плаває. У рибі моя сила, мій розум і моє життя.
Брат і сестра чули всю розмову.
Залишила дочку мисливця брата стерегти печеру, а сама пішла в місто в моря. Там продала багатому купцеві чарівний ліхтар з Каджети, купила човни й замовила рибалкам сплести мережі.
Між двома морями в третьому початки дівчина з рибалками ловити чорно-білу рибу.
Багато днів і ночей закидали рибалки мережі й нарешті виловили чорно-білу рибу. Розпорола дочка мисливця риб'яче черево, а в череві - коробки!
Попрощалася дівчина з рибалками, залишила їм на подяку човна, мережі й пішла назад до печери.
Іде дочка мисливця й думає: "Дай-ка подивлюся, що там, у коробці?" Відкрила коробці, а відтіля пташка випорхнула - і немає неї. Це полетіла сила карлика.
А карлик у цей час із печери виходив, і як тільки пташка випорхнула з коробки, він і повалився без сил на землю.
Повернулася дочка мисливця й бачить - виродок на землі лежить, злобливо на її брата дивиться, але поробити нічого не може - ні краплі сили не залишилося в ньому!
- Позбавили ви мене сили, залишіть хоч життя!
- Ну немає! Ти ще нашкодиш кому-небудь!
Відкрила дочка мисливця коробці й випустила ще двох пташок: розлетілися вони в різні сторони. Прийшов отут карликові кінець.
Увійшли брат із сестрою в печеру, а там - скарбу незліченні. З хурджини каменями самоцвітними, золотом, нав'ючили на один із чотирьох коней, а на трьох інших самі селі й поїхали додому.
З і його дружина не сподівалися побачити своїх дітей живими, і от повернулися вони так ще гарну дівчину-наречену привезли.
Із цар, яка красуня в будинку мисливця живе, і захотів відняти її, так побоявся дочки мисливця - слава про її відвагу облетіло все світло.
Завітайте до нас:

Батьківські
поради

«Мандруємо Україною» всією родиною
Кожен регіон, кожне містечко чи селище мають свою історію, свої знаменні події. Про деякі з них вам зможуть розказати тільки старожили, але багато про що можна й прочитати. Чудовою подією минулого 2016 року став вихід першого та поки що єдиного в Україні путівника для дітей «Мандруємо У...
Грайся, навчайся та вчися дружити!
Унікальний продукт на українському ринку парні актівіті «Я+Ти». Що це таке? Це два блокноти створені спеціально для дитини та її друга. Усередині на дітей чекатимуть цікаві та незвичайні завдання на логіку, лічбу, читання, нестандартне мислення. Чому незвичайні? Бо не всі малюк зм...