Українська Русский

Дочка мисливця

Жив в одному краї хоробрий і влучний мисливець. Слава про нього йшла по всьому світлу. Були в нього з і син.

Цар призвав мисливця до себе - охороняти палац від каджи: підступні злі каджи викрадали юнаків, і цар боявся за своїх синів.

Пройшло час. Синові мисливця здійснилося вісімнадцять років, і схотілося йому піти на полювання испробовать свої сили. Але не пустила мати його одного:

- Небезпечно одному ходити, синок. У лісах каджи бродять. Іди разом з дядьків.

З юнак і запитує, немає чи в них зброї.

- Є лук і стріли,- говорить мати,- так не підняти їх тобі!

- Покажи. Якщо вони не по мені виявляться, не піду на полювання.

З повів його на горище й показав лук і сагайдак зі стрілами. З играючи взяв лук, легко схопив сагайдак. Побачив у куті меч, запросто підняв і його.

Стемнів дядько з досади, позаздрив силі племінника: сам він і двома руками не міг підняти той меч.

Відправилися вони на полювання. Юнак настріляв дичини, а дядько нічого не зміг убити, і вирішив він відібрати видобуток у племінника. Завів він юнака в хащу, де водилися кабани, а сам сховався в ямі.

Налетіли кабани на юнака, але не злякався юнак, перебив усіх. Тоді дядько вибрався з ями й сказав, начебто ненавмисно звалився. Почав він хвалити племінника, а самого злість душить. Точить його серце заздрість: старший брат сильніше його й племінник перевершив у силі. Задумав він погубити юнака.

- Хоробрий ти, сміливий, як твій батько,- говорить він племінникові.- Дістань для матері чарівна квітка Божми, порадуєш її.

- А де росте квітка Божми?

- Іди через ліс на південь. Як уийдеш на опушку, побачиш будинок, а в до-мі -бабусю. Вона й укаже дорогу.

Ішов з і дійшов до будинку на узліссі.

Під деревом у дворі сидить баба велетка - мати дэва, смикає овечу вовну. Підійшов юнак до неї, привітався привітно й запитує:

- Не з, мати, де знайти квітку Божми?

- Іди за сонцем і побачиш високу скелю. Низ скелі чорний, середина червона, а верхівка біла. Увечері на тій скелі з'явиться красуня Божми й розпустить довге золоте волосся до самої землі впадуть! На кінцях волось квіти. Сховайся під скелею й зірви квітку з волосся.

Подякував юнак бабу велетку й пустився слідом за сонцем на захід.

Добралося сонце до заходу, добрався юнак до скелі. Причаївся він у підніжжя й чекає.

От з'явилася на скелі красуня Божми й розпустила свої золоті волосся. Звісилися вони зі скелі до самої землі, а на концех волосся квіти - строкаті, райдужні, світяться, переливаються всіма фарбами! Замиготіло в очах у юнака, він і забарився. Намотати б йому пасмо золотих волось на руку, удалося б тоді зірвати квітка. Звідки було йому знати, що навмисно не попередила його підступна баба велетка?

Божми обплутала юнака волоссями й перекинула через скелю у своє царство Каджети.

Чекали юнака будинку, чекали й перестали чекати - оплакали, зрозуміли, що пропав він.

Довідався мисливець, яка лихо приключилося в нього в будинку, і отпросился в царя на пошуки сина.

Прийшов мисливець додому й почав збиратися в дорогу.

- Батько, дай мені зброя,- говорить йому дочка,- дозволь і мені піти пошукати брата.

Посміхнувся батько: куди, мол, тобі, не за свою справу берешся, але не став заперечувати.

Надягла дівчина чоловіче плаття, оперезалася коротким мечем, підхопилася на коня й пустилася в шлях.

Батько швидко переодягся, загнуздав іншого коня й поїхав напереріз дочки. Вискочив на дорогу перед нею, схопив коня на вуздечку і як крикне:

- Слезай-ка поживей з коня!

Дівчина не довідалася батька й замахнулася мечем:

- Ладь із дороги, розбійник!

Одним ударом вибила вона мисливця із сідла. Зстрибнула потім на землю, занесла над ним меч, але отут батько удержав неї за руку:

- Зупинися, дочка! Це я, твій батько! Бачу, гідна ти мене. Іди шукай брата.

Об'їхала дівчина все царство, обшукала ліси й гори - немає ніде брата. "Напевно, каджи його викрали. Поїду в Каджети",- вирішила вона.

А хто знає, де Каджети, у якій стороні? Люди там не бували.

Їде дівчина без шляху, без дороги. До вечора опинилася вона на березі моря.

Порожньо навкруги - вода й пісок, ні дерев, ні посівів. Тільки стара лачужка на березі.

Постукалася дівчина в халупу. Вийшла бабуся. Дівчина попросилася на ніч. Бабуся радо прийняла гостю.

Поділилася вона з нею своєю вбогою вечерею й запитує:

- Яким вітром занесло тебе в це безлюдне місце?

- Шукаю дорогу в Каджети,- відповідала дівчина.- чи Не знаєш, з, як туди доїхати?

- Як доїхати, не з, а допомогти тобі спробую.

Бабуся вивела гостю у двір і показала на море. Дівчина так і застигла від з - навкруги тьма, а між морем і небом палац сіяє, світиться яскравим світлом.

- У палаці - бранка з Каджети,- говорить баба.- Це її краса весь палац опромінює. Не захотіла вона стати дружиною нашого царя, і наказав він чарівникам підняти палац у повітря, щоб ніхто її не бачив. Розбушувалося тоді море, всього будинку окрест знесло, всіх людей поглинуло й пануючи теж. Я в ту пору в горах була, корінь збирала, тому й жива залишилася. Сколотила от цю лачужку й перебиваюся абияк. І життя ні, і смерть про мене забула. А бранка в палаці знає, де Каджети, так ле потрапити тобі до неї.

Дочка мисливця всю ніч думала, як звільнити бранку, і придумала.

Ранком дівчина распрощалась із доброю бабусею, подякувала її за гостинність і поїхала по березі моря. Добралася до міста. Там вона продала скакуна, купила корабель, найняла тесль і веліла змайструвати довгі сходи.

Підплила вона на кораблі до палацу, приставила сходи й здійнялася по ній наверх.

Кличе вона бранку, просить відкрити їй двері, але не озивається ніхто.

- Не бійся!-кричить дочка мисливця.- Я прийшла визволити тебе з лиха! Покажи мені дорогу в Каджети!

Вийшла бранка, вся світлом світиться. Спустилася вона разом з дочкою мисливця на корабель, і повернулися вони на берег.

Відправилися дівчини в Каджети. Ідуть вони рік, ідуть іншої, пройшли вже полпути. І раптом у вузькій ущелині опустився перед ними на дорогу Вогненний дэв. Разлегся - не обійти, а з рота полум'я тхне.

- Пропусти нас, дэв,- просить дочка мисливця.

- Обіцяй мені дістати чарівний ліхтар з палацу пануючи Каджети, тоді пропущу.

- Обіцяю, тільки пропусти.

- Словам людини немає віри, нехай одна з вас залишиться тут.

- Добре, але ти лежи, як лежиш, на боці, інакше не вдасться роздобути ліхтар.

Дівчина з Каджети залишилася, а дочка мисливця пішла далі. Іде вона через поля й ріки, через ліси й гори. Іде рік, іншої. І от здалися вдалині вежі Каджети - високі, у небо впираються. І отут перепинив їй дорогу трьохголовий левв верхи.

- чи Далеко шлях тримаєш?-запитує він дочка мисливця.

- У Каджети.

- Не впустять тебе туди, уб'ють. Краще я тебе знімання,- з дэв.

- Не твоя турбота - впустять або не впустять... Ладь із дороги!-відповідає дівчина.

- Однаково я тебе знімання.

- Так як же ти мене з, якщо я смілішай тебе й ловче!-говорить Дочка мисливця.- Давай перевіримо, сам переконаєшся. Бачиш геть той рів - я запросто перемахну через нього, а тобі не перестрибнути!

Дэв цей був сильний, але дурний. Зіскочив він з коня й стрибнув через рів! А рів - широкий-преширокий, зачепив дэв ногами за край і скотився на дно.

Дівчина швидко підхопилася на раши дэва й птахом понеслася далі.

Крилатий кінь умить домчав дочку мисливця до воріт Каджети. Ворота сходяться й розходяться, так так швидко, що не пройти через них - надвоє разрежут сміливця алмазними краями.

Ударила дівчина коня п'ятами, і блискавкою промайнув він між стулками воріт, тільки хвіст йому відрізало.

З дочка мисливця до палацу й застигла на місці від здивування. Перед палацом повно людей, і всі вони - скам'янілі! А палац дивовижний - низ у нього срібний, верх золотий. З вікон страшні звірі дивляться, ланцюгами до стін прикуті. Два вешапи входи стережуть.

Недовго думаючи вихопила дочку мисливця меч, порубала обох вешапи й вступила в палац.

У мармуровому залі теж повно людей. І всі вони від голови до пояса живі, а нижче кам'яні. Раптом чує дочка мисливця - кличуть її по імені. Дивиться, а це брат її! Обійнялися вони, розцілувалися. Розповів юнак, як потрапив у Каджети, як Божми обплутала його волоссями й перекинула у своє царство.

- Сховайся, сестра, а те прийде зараз жорстока цариця Божми. Вона не пощадить тебе, теж перетворить у камінь!

- Не бійся, брат. Я з нею впораюся! Сховалася вона за дверима й чекає. Увійшла цариця Каджети Божми.

З мисливця схопила її однією рукою за золоті волосся із квітами на кінцях, а іншої занесла меч.

- Зараз же раскамени мого брата! З людей і поверни хвіст моєму коневі!

З Божми слово, і ожили всі люди навколо. З вони, заговорили, засміялися від радості.

Із бранці й заточили жорстоку царицю в глуху вежу, а дочка мисливця взяла чарівний ліхтар, що у темряві сам загорявся, і разом із братом покинула Каджети.

От доїхали вони до ущелини, де лежав Вогненний дэв.

- Вставай, дэв, я принесла тобі ліхтар! - говорить дочка мисливця.

А дэв не може здійнятися - три роки пролежав на одному боці, зовсім онімів бік. Брат і сестра перевернули дэва на інший бік - нехай тепер у нього інший бік німіє - і пішли далі разом з дівчиною з Каджети.

Дівчина розповіла, що вона зовсім не з Каджети. Каджи викрали її в дитинстві й відвезли у своє царство, а потім цар викрав її в каджи й заточив у палаці між небом і морем.

Ідуть вони втрьох путем-дорогою, і раптом з'явився перед ними карлик - як з-під землі виріс!-сам з п'ядь, а борода у дві п'яді.

- Хочете, я вас у колясці повезу?-пропонує він.

- Звідки в тебе коляска?-сміється дочка мисливця.

Свиснув чоловічок, змахнув батогом, і з'явилася коляска із четверкою. Коні- одне загляденье! Їм би в небі із зірками грати, у море з рибами гратися!

- Пішли краще пішки,- говорить сестра братові.- Від цього чоловічка добра не чекай.

Не послухався брат сестру. Чого, мол, боятися? Що нам дідок зробить? Від одного щиглика розлетиться його коляска, як яєчна шкарлупа.

Сіли вони втрьох у коляску.

Карлик, немов блоха, стрибнув на козла, стьобнув коней, і полетіли вони як птаха.

До вечора подорожани зупинилися на відпочинок під деревом. Самі їдять і карлика пригощають. Схотілося дочки мисливця пити, вона й говорить:

- Мабуть, чоловічок, пошукай джерело, принеси глечик води!

- Я вам не водонос! Хочеш пити, іди сама по воду,- говорить карлик сердито.

Пішла вона шукати з.

А карлик підхопився, ударив сина мисливця наотмашь, той й упав намертво. Схопив карлик дівчину за волосся й потяг у своє житло. Волочить він бедняжку, і тягнеться за нею слід по землі.

Довго шукала джерело з мисливця, а коли повернулася з водою, побачила, що ні дівчини, ні карлика, ні коней немає. Тільки брат лежить на землі ледве живої. Побризкала вона його студеною водою, напоїла, і опам'ятався юнак. Пішли вони по сліду шукати дівчину.

Слід привів їх у печеру. Вхід у печеру завалений величезним каменем.

Отут бранка почула кроки й догадалася, що брат із сестрою з неї визволити.

- Не шумите, а те прокинеться виродок, переб'є вас,- говорить вона ім.- Сховайтеся поблизу, а я вивідаю, у чому його сила.

Прокинувся виродок карлик через три дні й бачить - його бранка слізьми обливається.

- Не плач, красуня, із мною тобі зле не буде,- говорить карлик.

- Я не про себе горюю. За тебе боюся! Ти спав, а сюди дэв один ледве не ввірвався. Раптом він тебе з'їсть!

- Не з'їсть - розжувати не зможе, а якщо проковтне - однаково я цілий і непошкоджений залишуся.

- Уб'є він тебе!

- Не вб'є, не зможе - моя душу не при мені.

- А де ж?

- Геть у тім вінику.

Схопила дівчина віник, притискає до себе:

- Пущі очей своїх берегти буду! Сміється виродок:

- Кинь віник, дурна, не в ньому моя душу! До моєї душі нікому не добратися, вона в чорно-білій рибі, а та риба між двома морями в третьому плаває. У рибі моя сила, мій розум і моє життя.

Брат і сестра чули всю розмову.

Залишила дочку мисливця брата стерегти печеру, а сама пішла в місто в моря. Там продала багатому купцеві чарівний ліхтар з Каджети, купила човни й замовила рибалкам сплести мережі.

Між двома морями в третьому початки дівчина з рибалками ловити чорно-білу рибу.

Багато днів і ночей закидали рибалки мережі й нарешті виловили чорно-білу рибу. Розпорола дочка мисливця риб'яче черево, а в череві - коробки!

Попрощалася дівчина з рибалками, залишила їм на подяку човна, мережі й пішла назад до печери.

Іде дочка мисливця й думає: "Дай-ка подивлюся, що там, у коробці?" Відкрила коробці, а відтіля пташка випорхнула - і немає неї. Це полетіла сила карлика.

А карлик у цей час із печери виходив, і як тільки пташка випорхнула з коробки, він і повалився без сил на землю.

Повернулася дочка мисливця й бачить - виродок на землі лежить, злобливо на її брата дивиться, але поробити нічого не може - ні краплі сили не залишилося в ньому!

- Позбавили ви мене сили, залишіть хоч життя!

- Ну немає! Ти ще нашкодиш кому-небудь!

Відкрила дочка мисливця коробці й випустила ще двох пташок: розлетілися вони в різні сторони. Прийшов отут карликові кінець.

Увійшли брат із сестрою в печеру, а там - скарбу незліченні. З хурджини каменями самоцвітними, золотом, нав'ючили на один із чотирьох коней, а на трьох інших самі селі й поїхали додому.

З і його дружина не сподівалися побачити своїх дітей живими, і от повернулися вони так ще гарну дівчину-наречену привезли.

Із цар, яка красуня в будинку мисливця живе, і захотів відняти її, так побоявся дочки мисливця - слава про її відвагу облетіло все світло.

Страшний дев
Кам`яний царевич
Блакитний килим
Гість-старий

Завітайте до нас:

Батьківські
поради

5 дитячих аудіокниг, які варто послухати в навушниках Audio-Technica

Як показує практика, читання не завжди миттєво стає улюбленим заняттям будь-якої дитини – досить часто цей процес асоціюється виключно з навчанням та школою, тому викликає втому та неприємні емоції. У той же час, допитливість та цікавість так і залишаються головними рисами характеру більшос...

День Ангела. Червневі імена

1 червня — Іван, Сергій; 2 — Іван, Йосип, Раїса, Микита, Тимофій, Олексій; З — Костянтин, Олена, Михайло, Федір, Касян; 5 — Михайло, Леонтій, Фросина; 6 — Євпраксія, Стефан, Федора, Микита; 7— Іван; 8 — Юрій, Олександр, Олена, Андр...