Дочка мисливця

Жив в одному краї хоробрий і влучний мисливець. Слава про нього йшла по всьому світлу. Були в нього з і син.
Цар призвав мисливця до себе - охороняти палац від каджи: підступні злі каджи викрадали юнаків, і цар боявся за своїх синів.
Пройшло час. Синові мисливця здійснилося вісімнадцять років, і схотілося йому піти на полювання испробовать свої сили. Але не пустила мати його одного:
- Небезпечно одному ходити, синок. У лісах каджи бродять. Іди разом з дядьків.
З юнак і запитує, немає чи в них зброї.
- Є лук і стріли,- говорить мати,- так не підняти їх тобі!
- Покажи. Якщо вони не по мені виявляться, не піду на полювання.
З повів його на горище й показав лук і сагайдак зі стрілами. З играючи взяв лук, легко схопив сагайдак. Побачив у куті меч, запросто підняв і його.
Стемнів дядько з досади, позаздрив силі племінника: сам він і двома руками не міг підняти той меч.
Відправилися вони на полювання. Юнак настріляв дичини, а дядько нічого не зміг убити, і вирішив він відібрати видобуток у племінника. Завів він юнака в хащу, де водилися кабани, а сам сховався в ямі.
Налетіли кабани на юнака, але не злякався юнак, перебив усіх. Тоді дядько вибрався з ями й сказав, начебто ненавмисно звалився. Почав він хвалити племінника, а самого злість душить. Точить його серце заздрість: старший брат сильніше його й племінник перевершив у силі. Задумав він погубити юнака.
- Хоробрий ти, сміливий, як твій батько,- говорить він племінникові.- Дістань для матері чарівна квітка Божми, порадуєш її.
- А де росте квітка Божми?
- Іди через ліс на південь. Як уийдеш на опушку, побачиш будинок, а в до-мі -бабусю. Вона й укаже дорогу.
Ішов з і дійшов до будинку на узліссі.
Під деревом у дворі сидить баба велетка - мати дэва, смикає овечу вовну. Підійшов юнак до неї, привітався привітно й запитує:
- Не з, мати, де знайти квітку Божми?
- Іди за сонцем і побачиш високу скелю. Низ скелі чорний, середина червона, а верхівка біла. Увечері на тій скелі з'явиться красуня Божми й розпустить довге золоте волосся до самої землі впадуть! На кінцях волось квіти. Сховайся під скелею й зірви квітку з волосся.
Подякував юнак бабу велетку й пустився слідом за сонцем на захід.
Добралося сонце до заходу, добрався юнак до скелі. Причаївся він у підніжжя й чекає.
От з'явилася на скелі красуня Божми й розпустила свої золоті волосся. Звісилися вони зі скелі до самої землі, а на концех волосся квіти - строкаті, райдужні, світяться, переливаються всіма фарбами! Замиготіло в очах у юнака, він і забарився. Намотати б йому пасмо золотих волось на руку, удалося б тоді зірвати квітка. Звідки було йому знати, що навмисно не попередила його підступна баба велетка?
Божми обплутала юнака волоссями й перекинула через скелю у своє царство Каджети.
Чекали юнака будинку, чекали й перестали чекати - оплакали, зрозуміли, що пропав він.
Довідався мисливець, яка лихо приключилося в нього в будинку, і отпросился в царя на пошуки сина.
Прийшов мисливець додому й почав збиратися в дорогу.
- Батько, дай мені зброя,- говорить йому дочка,- дозволь і мені піти пошукати брата.
Посміхнувся батько: куди, мол, тобі, не за свою справу берешся, але не став заперечувати.
Надягла дівчина чоловіче плаття, оперезалася коротким мечем, підхопилася на коня й пустилася в шлях.
Батько швидко переодягся, загнуздав іншого коня й поїхав напереріз дочки. Вискочив на дорогу перед нею, схопив коня на вуздечку і як крикне:
- Слезай-ка поживей з коня!
Дівчина не довідалася батька й замахнулася мечем:
- Ладь із дороги, розбійник!
Одним ударом вибила вона мисливця із сідла. Зстрибнула потім на землю, занесла над ним меч, але отут батько удержав неї за руку:
- Зупинися, дочка! Це я, твій батько! Бачу, гідна ти мене. Іди шукай брата.
Об'їхала дівчина все царство, обшукала ліси й гори - немає ніде брата. "Напевно, каджи його викрали. Поїду в Каджети",- вирішила вона.
А хто знає, де Каджети, у якій стороні? Люди там не бували.
Їде дівчина без шляху, без дороги. До вечора опинилася вона на березі моря.
Порожньо навкруги - вода й пісок, ні дерев, ні посівів. Тільки стара лачужка на березі.
Постукалася дівчина в халупу. Вийшла бабуся. Дівчина попросилася на ніч. Бабуся радо прийняла гостю.
Поділилася вона з нею своєю вбогою вечерею й запитує:
- Яким вітром занесло тебе в це безлюдне місце?
- Шукаю дорогу в Каджети,- відповідала дівчина.-   чи Не знаєш, з, як туди доїхати?
- Як доїхати, не з, а допомогти тобі спробую.
Бабуся вивела гостю у двір і показала на море. Дівчина так і застигла від з - навкруги тьма, а між морем і небом палац сіяє, світиться яскравим світлом.
- У палаці - бранка з Каджети,- говорить баба.- Це її краса весь палац опромінює. Не захотіла вона стати дружиною нашого царя, і наказав він чарівникам підняти палац у повітря, щоб ніхто її не бачив. Розбушувалося тоді море, всього будинку окрест знесло, всіх людей поглинуло й пануючи теж. Я в ту пору в горах була, корінь збирала, тому й жива залишилася. Сколотила от цю лачужку й перебиваюся абияк. І життя ні, і смерть про мене забула. А бранка в палаці знає, де Каджети, так ле потрапити тобі до неї.
Дочка мисливця всю ніч думала, як звільнити бранку, і придумала.
Ранком дівчина распрощалась із доброю бабусею, подякувала її за гостинність і поїхала по березі моря. Добралася до міста. Там вона продала скакуна, купила корабель, найняла тесль і веліла змайструвати довгі сходи.
Підплила вона на кораблі до палацу, приставила сходи й здійнялася по ній наверх.
Кличе вона бранку, просить відкрити їй двері, але не озивається ніхто.
- Не бійся!-кричить дочка мисливця.- Я прийшла визволити тебе з лиха! Покажи мені дорогу в Каджети!
Вийшла бранка, вся світлом світиться. Спустилася вона разом з дочкою мисливця на корабель, і повернулися вони на берег.
Відправилися дівчини в Каджети. Ідуть вони рік, ідуть іншої, пройшли вже полпути. І раптом у вузькій ущелині опустився перед ними на дорогу Вогненний дэв. Разлегся - не обійти, а з рота полум'я тхне.
- Пропусти нас, дэв,- просить дочка мисливця.
- Обіцяй мені дістати чарівний ліхтар з палацу пануючи Каджети, тоді пропущу.
- Обіцяю, тільки пропусти.
- Словам людини немає віри, нехай одна з вас залишиться тут.
- Добре, але ти лежи, як лежиш, на боці, інакше не вдасться роздобути ліхтар.
Дівчина з Каджети залишилася, а дочка мисливця пішла далі. Іде вона через поля й ріки, через ліси й гори. Іде рік, іншої. І от здалися вдалині вежі Каджети - високі, у небо впираються. І отут перепинив їй дорогу трьохголовий левв верхи.
-  чи Далеко шлях тримаєш?-запитує він дочка мисливця.
- У Каджети.
- Не впустять тебе туди, уб'ють. Краще я тебе знімання,- з дэв.
- Не твоя турбота - впустять або не впустять... Ладь із дороги!-відповідає дівчина.
- Однаково  я тебе знімання.
- Так як же ти мене з, якщо я смілішай тебе й ловче!-говорить Дочка мисливця.- Давай перевіримо, сам переконаєшся. Бачиш геть той рів - я запросто перемахну через нього, а тобі не перестрибнути!
Дэв цей був сильний, але дурний. Зіскочив він з коня й стрибнув через рів! А рів - широкий-преширокий, зачепив дэв ногами за край і скотився на дно.
Дівчина швидко підхопилася на раши дэва й птахом понеслася далі.
Крилатий кінь умить домчав дочку мисливця до воріт Каджети. Ворота сходяться й розходяться, так так швидко, що не пройти через них - надвоє разрежут сміливця алмазними краями.
Ударила дівчина коня п'ятами, і блискавкою промайнув він між стулками воріт, тільки хвіст йому відрізало.
З дочка мисливця до палацу й застигла на місці від здивування. Перед палацом повно людей, і всі вони - скам'янілі! А палац дивовижний - низ у нього срібний, верх золотий. З вікон страшні звірі дивляться, ланцюгами до стін прикуті. Два вешапи входи стережуть.
Недовго думаючи вихопила дочку мисливця меч, порубала обох вешапи й вступила в палац.
У мармуровому залі теж повно людей. І всі вони від голови до пояса живі, а нижче кам'яні. Раптом чує дочка мисливця - кличуть її по імені. Дивиться, а це брат її! Обійнялися вони, розцілувалися. Розповів юнак, як потрапив у Каджети, як Божми обплутала його волоссями й перекинула у своє царство.
- Сховайся, сестра, а те прийде зараз жорстока цариця Божми. Вона не пощадить тебе, теж перетворить у камінь!
- Не бійся, брат. Я з нею впораюся! Сховалася вона за дверима й чекає. Увійшла цариця Каджети Божми.
З мисливця схопила її однією рукою за золоті волосся із квітами на кінцях, а іншої занесла меч.
- Зараз же раскамени мого брата! З людей і поверни хвіст моєму коневі!
З Божми слово, і ожили всі люди навколо. З вони, заговорили, засміялися від радості.
Із бранці й заточили жорстоку царицю в глуху вежу, а дочка мисливця взяла чарівний ліхтар, що у темряві сам загорявся, і разом із братом покинула Каджети.
От доїхали вони до ущелини, де лежав Вогненний дэв.
- Вставай, дэв, я принесла тобі ліхтар! - говорить дочка мисливця.
А дэв не може здійнятися - три роки пролежав на одному боці, зовсім онімів бік. Брат і сестра перевернули дэва на інший бік - нехай тепер у нього інший бік німіє - і пішли далі разом з дівчиною з Каджети.
Дівчина розповіла, що вона зовсім не з Каджети. Каджи викрали її в дитинстві й відвезли у своє царство, а потім цар викрав її в каджи й заточив у палаці між небом і морем.
Ідуть вони втрьох путем-дорогою, і раптом з'явився перед ними карлик - як з-під землі виріс!-сам з п'ядь, а борода у дві п'яді.
- Хочете, я вас у колясці повезу?-пропонує він.
- Звідки в тебе коляска?-сміється дочка мисливця.
Свиснув чоловічок, змахнув батогом, і з'явилася коляска із четверкою. Коні- одне загляденье! Їм би в небі із зірками грати, у море з рибами гратися!
- Пішли краще пішки,- говорить сестра братові.- Від цього чоловічка добра не чекай.
Не послухався брат сестру. Чого, мол, боятися? Що нам дідок зробить? Від одного щиглика розлетиться його коляска, як яєчна шкарлупа.
Сіли вони втрьох у коляску.
Карлик, немов блоха, стрибнув на козла, стьобнув коней, і полетіли вони як птаха.
До вечора подорожани зупинилися на відпочинок під деревом. Самі їдять і карлика пригощають. Схотілося дочки мисливця пити, вона й говорить:
- Мабуть, чоловічок, пошукай джерело, принеси глечик води!
- Я вам не водонос! Хочеш пити, іди сама по воду,- говорить карлик сердито.
Пішла вона шукати з.
А карлик підхопився, ударив сина мисливця наотмашь, той й упав намертво. Схопив карлик дівчину за волосся й потяг у своє житло. Волочить він бедняжку, і тягнеться за нею слід по землі.
Довго шукала джерело з мисливця, а коли повернулася з водою, побачила, що ні дівчини, ні карлика, ні коней немає. Тільки брат лежить на землі ледве живої. Побризкала вона його студеною водою, напоїла, і опам'ятався юнак. Пішли вони по сліду шукати дівчину.
Слід привів їх у печеру. Вхід у печеру завалений величезним каменем.
Отут бранка почула кроки й догадалася, що брат із сестрою з неї визволити.
- Не шумите, а те прокинеться виродок, переб'є вас,- говорить вона ім.- Сховайтеся поблизу, а я вивідаю, у чому його сила.
Прокинувся виродок карлик через три дні й бачить - його бранка слізьми обливається.
- Не плач, красуня, із мною тобі зле не буде,- говорить карлик.
- Я не про себе горюю. За тебе боюся! Ти спав, а сюди дэв один ледве не ввірвався. Раптом він тебе з'їсть!
- Не з'їсть - розжувати не зможе, а якщо проковтне - однаково  я цілий і непошкоджений залишуся.
- Уб'є він тебе!
- Не вб'є, не зможе - моя душу не при мені.
- А де ж?
- Геть у тім вінику.
Схопила дівчина віник, притискає до себе:
- Пущі очей своїх берегти буду! Сміється виродок:
- Кинь віник, дурна, не в ньому моя душу! До моєї душі нікому не добратися, вона в чорно-білій рибі, а та риба між двома морями в третьому плаває. У рибі моя сила, мій розум і моє життя.
Брат і сестра чули всю розмову.
Залишила дочку мисливця брата стерегти печеру, а сама пішла в місто в моря. Там продала багатому купцеві чарівний ліхтар з Каджети, купила човни й замовила рибалкам сплести мережі.
Між двома морями в третьому початки дівчина з рибалками ловити чорно-білу рибу.
Багато днів і ночей закидали рибалки мережі й нарешті виловили чорно-білу рибу. Розпорола дочка мисливця риб'яче черево, а в череві - коробки!
Попрощалася дівчина з рибалками, залишила їм на подяку човна, мережі й пішла назад до печери.
Іде дочка мисливця й думає: "Дай-ка подивлюся, що там, у коробці?" Відкрила коробці, а відтіля пташка випорхнула - і немає неї. Це полетіла сила карлика.
А карлик у цей час із печери виходив, і як тільки пташка випорхнула з коробки, він і повалився без сил на землю.
Повернулася дочка мисливця й бачить - виродок на землі лежить, злобливо на її брата дивиться, але поробити нічого не може - ні краплі сили не залишилося в ньому!
- Позбавили ви мене сили, залишіть хоч життя!
- Ну немає! Ти ще нашкодиш кому-небудь!
Відкрила дочка мисливця коробці й випустила ще двох пташок: розлетілися вони в різні сторони. Прийшов отут карликові кінець.
Увійшли брат із сестрою в печеру, а там - скарбу незліченні. З хурджини каменями самоцвітними, золотом, нав'ючили на один із чотирьох коней, а на трьох інших самі селі й поїхали додому.
З і його дружина не сподівалися побачити своїх дітей живими, і от повернулися вони так ще гарну дівчину-наречену привезли.
Із цар, яка красуня в будинку мисливця живе, і захотів відняти її, так побоявся дочки мисливця - слава про її відвагу облетіло все світло.
Завітайте до нас:

Батьківські
поради

Грайся, навчайся та вчися дружити!
Унікальний продукт на українському ринку парні актівіті «Я+Ти». Що це таке? Це два блокноти створені спеціально для дитини та її друга. Усередині на дітей чекатимуть цікаві та незвичайні завдання на логіку, лічбу, читання, нестандартне мислення. Чому незвичайні? Бо не всі малюк зм...
Книжкові скарби
Для чого потрібні скарбнички? Правильно, щоб зберігати найцінніше. А для турботливих батьків немає нічого ціннішого, аніж посмішка їхніх дітей. Ховати посмішки до скарбничок – задум, прямо скажемо, не дуже, інша справа – ховати те, що ці посмішки викликає! «Скарбничка віршів&r...