Добром за добро

По дорозі їхав верхи молодий селянин Ларс Петер. Він прямував до міста купити собі новий костюм, щоб ввечері виглядати молодцем: адже сьогодні він відправиться свататися.
У нього був чудовий настрій: він був упевнений, що не отримає відмови - якою б гордою і багатою не була Ліза, вона все ж таки удостоїла його, найбіднішого з своїх залицяльників, пари теплих поглядів. І недарма ж її сват запросив їх з батьком прийти в будинок її батьків рівно шість годин і викласти свій намір.
Шлях Петера Ларса лежав полями, а потім через великий Дрімучий ліс. Нарешті він виїхав на луг - і тут помітив, що хтось ворушиться в канаві. Під'їхавши ближче, він побачив, що там вовтузиться якась дивна жінка.
Вона підняла голову і дивилася на вершника. Жодного разу в житті не бачив Ларс Петер такої потвори! Чорні, як горошини перцю, очі були майже сховані під звисаючими на обличчя патлами. Ніс - як морквина, а губи - немов дві підгорілі коржі.
- Не допоможеш ти мені послугу? - звернулася вона до подорожньому. - А я тобі заплачу за труди.
- Чого тобі треба? - запитав Ларс Петер.
Виявилося ось що. Блукала вона по лісі і пошкодила ногу. Хотіла було відправитися в сусідній ліс за цілющим засобом, але сама й ступити не може: впала, та так і залишилася лежати в канаві. А в сусідньому лісі, як раз там, де стежка піднімається на пагорб, ростуть прямо біля дороги сім сосен, і якщо зібрати по шматочку смоли з кожної і прикласти до хворого місця - всі разом пройде. От би хто допоміг їй і приніс цю саму смолу! А за клопоти вона, звичайно, віддячить, як годиться. Але вже п'яти подорожнім дала вона по золотому, щоб ті надали їй послугу, та тільки вони грошики в місті прокутили, а додому повернулися в об'їзд, так що вона їх більше не бачила, хоч і лежить у цій канаві з раннього ранку.
Жінка показала Петеру Ларса блискучу золоту монетку - він отримає її, якщо принесе смолу.
Ларс Петер відсахнувся.
- Звідки у тебе, такої потвори, стільки золотих монет? - здивувався він.
- Ах, як мені боляче! - заголосила жінка і потерла хвору ногу. - Як жахливо боляче! А по лісі блукає в тривозі моя мати і кличе мене. Ось, чуєш?
- Ні, я нічого не чую, - відповів Петер Ларс. Тоді жінка вхопилася за поводи, піднялася і приклала долоню до його вуха. І він почув, як хтось співає у лісі:
Донечка-красуня!
Донечка-красуня!
Де ти, моє золотко?
Тут Ларс Петер розсміявся: аж надто ці красиві слова не підходили для уродицы, що стояла перед ним.
- Теж мені золотко! - усміхнувся він.
Жінка разжала руки і плюхнувся назад у канаву. Але голови не опустила, і чорні горошинки її очей, як і раніше, палали.
- Ти смієшся, як і ті інші, - прошипіла вона. - Як я тебе ненавиджу! І все ж ти отримаєш гроші - стільки, скільки забажаєш, - тільки принеси мені шматочки тієї смоли.
І вона позвенела перед юнаком цілою жменею золотих монет.
Ларс Петер не зводив з неї очей. А потім раптом вдарив її по руці так, що монети впали в канаву.
- Ні вже, спасибі! - вигукнув він. - Тепер я бачу, що ти чаклунка, а з нечистою силою я справ мати не бажаю!
Він клацнув батогом і поскакав далі. Купив собі в місті відмінний піджак і відправився в зворотний шлях. Але, під'їхавши до пагорбу, про який говорила жінка, не втримався і озирнувся навколо, шукаючи ті самі сосни. Вони і справді стояли в ряд вздовж дороги і тихенько гомоніли. І в ту ж мить він почув удалині знайому пісню:
Донечка-красуня!
Донечка-красуня!
Де ти, моє золотко?
Ларс Петер подивився на стовбури сосен, шукаючи поглядом ту саму смолу. Але не так-то легко виявилося її знайти: справа-то було восени, сутеніло рано, так що розгледіти її було важко.
«Ну, ні, мені треба поспішати, - подумав хлопець, - а то, не приведи господи, спізнюся до Лізи, а це мені дорого обійдеться, адже вона така горда й уразлива!» І він поскакав далі.
Але, проїхавши трохи, кінь раптом зупинився і нагострив вуха, наче прислухаючись. І знову почулася пісня:
Донечка-красуня!
Донечка-красуня!
Де ти, моє золотко?
«Гаразд, я тільки швиденько соскребу смолу, а потім поскачу своєю дорогою», - вирішив Ларс Петер і повернув назад. Але через хвилину пошкодував про це.
«З глузду я з'їхав! - подумав він. - З чого мені піклуватися про якийсь чаклунки? Яке мені до нього діло?»
І він знову повернув коня до будинку. Але незабаром той зупинився, почувши знайому пісню.
Донечка-красуня!
Донечка-красуня!
Де ти, моє золотко?
- Ну ні, це нестерпно! - сказав сам собі Ларс Петер. - Доведеться все ж зібрати прокляту смолу, а інакше не буде мені спокою, і пісенька так і буде мене переслідувати.
Він галопом поскакав назад до сосен, обшукав стовбури та гілки і врешті-решт знайшов маленькі грудочки смоли на кожному з семи дерев. Тим часом зовсім стемніло, так що він припустив щодуху по дорозі. Ось і те місце, де йому зустрілася чаклунка. А ось і вона - так і сидить в канаві.
- Тримай, гидка відьма! - крикнув він і жбурнув шматочки смоли жінці на коліна. - Та більше не попадайся мені на очі! Як би не втратити мені через тебе ту, хто дорожче всіх моєму серцю.
І з цими словами Ларс Петер поскакав геть, не слухаючи її подяк. Він був злий і роздратований, так як відчував, що запізнюється. Що скаже батько Лізи? Він і так не дуже-то радий такому бідному нареченому. А сама Ліза? Непросто буде знову розташувати її до себе.
Раптом Ларс Петер почув стукіт копит, і з-за повороту виїхав йому назустріч вершник. Це виявився його власний брат. Він був дуже схвильований, а кінь його була вся в піні.
- Ти не встигнеш! Не встигнеш! - крикнув він зустрічному, а потім розвернувся, і вони поскакали поруч. Брат
розповів, як він сам, їх старий батько і сват стояли біля воріт батьків Лізи і чекали Петера Ларса. Але тут з'явився Юнас, багач мельник, який заправляв половиною села. Він теж вирішив посвататися до красуні Лізі. Почувши, що Петера Ларса чекають до шести годин, він не повернув назад. «А раптом Петеру відмовлять, - заявив він, - тоді-то прийде моя черга». І ось він сидить там і чекає. А всі інші пішли зустрічати Петера Ларса, щоб поквапити його. Та, видно, тепер вже все марно: залишилося лише чверть години, а проскакати треба не менше милі.
- Прощай! - крикнув Ларс Петер, пришпорив коня і помчав швидше вітру.
Він розумів, що запізниться, але все одно мчав вперед. В довершення всіх бід стало зовсім темно, і юнак ледве розрізняв дорогу в густому лісі. Гілки пошматували його новий піджак і роздряпали в кров лоб, але йому було колись ухилятися від них. Він думав лише про красуню Лізу: що, якщо вона, щоб провчити його за запізнення, відповість згодою мельнику? І навіщо тільки він зв'язався з цією чаклункою!
Між тим кінь його зовсім вибився з сил. Він почав спотикатися, та так сильно, що Ларс Петер злякався, як би він зовсім не впав. Кінь брів все повільніше і повільніше, і вже ніякі підганяння не допомагали.
Раптом Ларс Петер відчув, що поводи натяглися у нього в руках. Кінь підняв голову і знову легко застрибав по землі, немов у нього звідкись свіжі сили з'явилися. Вони неслися тепер з такою швидкістю, що плащ Петера Ларса майорів на вітрі у нього за спиною.
Вершник хутко озирнувся. Йому здалося, що хтось сидить за ним на спині в коня. Але розгледіти він нікого не зміг, лише якийсь сірий вузлик позаду теліпався на конячому крупі.
Так скакали вони все далі і далі. І ось диво - Ларс Петер зауважив, що поводи напиналися, немов самі по собі. Кінь мчав, не розбираючи дороги, навпростець крізь кущі, легко перестрибуючи через величезні криві коріння. Він перескакував через пагорби і урвища, і всякий раз, коли Ларс Петер озирався, йому здавалося, ніби хтось сидить у нього за спиною.
Вони виїхали на рівнину. Кінь летів, як птах, майже не торкаючись копитами землі, а плащ юнаки майорів у нього за спиною, наче вітрило. На першому перехресті Ларс Петер зустрів свата, той біг йому назустріч, щоб поквапити його.
- Ти не встигнеш, Ларс Петер! - крикнув він. - У тебе залишилося всього п'ять хвилин!
- Подивимося! - відповів юнак і пронісся повз. Незабаром він зустрів старого батька, але той лише сумно похитав головою.
- Ти не встигнеш, Ларс Петер, - сказав він, - лишилася одна хвилина!
- Подивимося! - крикнув у відповідь Ларс Петер і пролетів повз з такою швидкістю, що старий не встиг розгледіти, куди він поскакав.
А на дворі багатого селянина вже стовпилися люди: всі вони чекали Петера Ларса. Красуня Ліза завмерла біля вікна й прислухалася, чи не пролунає чи стукіт копит, між тим як її батько і мельник досить потирали руки.
- Ну, - сказав батько і подивився на годинник на стіні, - залишилося всього півхвилини. Якщо б він встигав до терміну, ми б вже чули стукіт копит на мосту. Ліза, ти можеш вийти за мельника. Навіщо тобі наречений, який змушує себе чекати?
- Я почекаю, поки годинник покаже шість, - вперто відповіла Ліза. Серце її страшенно калатало від хвилювання, але вона була такою гордою, що скоріше б зробила саму себе нещасною на все життя, чим погодилася б почекати зайву секунду. І все ж таки їй дуже не хотілося втрачати Петера Ларса.
І ось годинник почав бити.
- Пізно! - крикнув мельник.
Але в цю мить почувся стукіт копит на мосту. Красуня Ліза зашарілася від радості.
- Чуєте, він їде! - вигукнула вона.
- Все одно запізниться, - заперечив батько.
І ось коли годинник повинні були пробити в шостий раз, двері відчинилися і на порозі з'явився Петер Ларс - весь в поту і пилу, з розпатланим волоссям, новий піджак його був изорван на шматки. Але все ж тримався він браво. Ліза кинулася до нього і рішуче вклала свою долоню в його, і він зрозумів, що вона згодна стати його дружиною.
Мельник і селянин лише роти пороззявляли від подиву. Вони ніяк не могли зрозуміти, як же Петеру Ларса вдалося встигнути вчасно. Та й хто б здогадався!
З тих пір Ларс Петер не раз дивував людей своєю спритністю. Відтепер, як би пізно не вирушав він у путь по справах - неважливо, верхи або у візку, - щоразу він прибував на місце до обумовленого часу. При цьому ніколи не поспішав і завжди зберігав спокій і впевненість. Ще б! Адже всякий раз він відчував, що хтось сидить у нього за спиною і править кіньми: стежить, щоб поїздка відбулася, як і годиться. Але самого помічника Ларс Петер так жодного разу і не побачив, хоча часто помічав, обернувшись, сірий згорток на конячому крупі або на краю вози. Втім, він здогадувався, хто сидить за ним!
Нехай він не взяв плати за ту послугу, яку зробив чаклунки з канави, але вона все одно чесно з ним розплатилася - добром за добро.

Завітайте до нас:

Батьківські
поради

Народний календар у грудні
4 грудня — Введення в храм Пресвятої Богородиці. Святкують його на спомин про чудесне Введення Богородиці в Єрусалимський храм — її посвячення Богові. 5 грудня — Прокопа. У давнину в цей день ставили на шляхах віхи, щоб подорожні не збилися з путі. 7 грудня — Катерини....
День Ангела. Грудневі імена
1 грудня — Зіновія, Роман, Лідія, Платон; 2 — Марта, Іларіон, Лариса, Йосип, Роман; 3 — Любов; 4 — Григорій, Лідія, Анатолій, Кирило, Анна; 5 — Валеріан, Марія, Максим, Прокіп, Архип, Михайло; 6 — Митрофан, Олександр, Григорій, Катерина, Оле...