Дивовижне озеро

Знову ластівки на крилах принесли весну в моє село, що на Дніпропетровщині. Вже вкотре матінка-земля заквітувала тендітними конваліями, блакитноокими пролісками, бузковим рястом. А на озеро прилетіла пара білокрилих лебедів. Підходжу до верб, що полощуть свої віти у тихому плесі озера, а на березі сидить рибалка, вісімдесятирічний дідусь Чумак Іван Денисович.

— Дідусю! — звертаюсь до нього. — Чи не знаєте ви часом, чому таке гарне місце, що є окрасою села Карабинівка, люди називають Свинячою ямою?

— Давно це було, — відповів Іван Денисович. — Жив у селі поміщик Мизгов. Мав він вишуканий будинок, гарний сад. А жителі Карабинівки селились в убогих хатинках, що повростали вікнами в землю. Здалося поміщику, що вигляд селянських осель не пасує його палацу. І вирішив він відтіснити убогі хатинки подалі. «Подарував» карабинівцям землю, яку й нині називають «дарованою». Та біда в тім, що не було на тій землі чистої води. Слабла худоба, журились люди. Перекопали луки, та марно.

Та одного разу вибігла свиня з маленькими поросятами. У пошуках води переривала все. І сталося диво! Зрита ділянка нестримно заповнювалася джерельною водою. Спробували люди — смачна вода.

Не знаю, чи справді це було, чи хтось придумав легенду? Та вже 200 років озеро звуть Свинячою ямою.

Мої батьки розповідали, що раніше в цьому озері водилось дуже багато риби, а вода була блакитною, як небо навесні, — закінчив розповідь дідусь.