Джерело край світу

В добрі старі часи — а вони й справді були добрими, хоча то були не мої часи, і не твої, та й нічиї, — жила на світі дівчина. Звали її Розмарі. Була вона весела і роботяща. Та все б нічого, якби не зла мачуха. Отож Розмарі доводилося з ранку до ночі поратися по господарству, натомість, щоб приміряти нові наряди, їсти смачні тістечка й розважатися з подругами, як це роблять усі дівчата. То мачуха загадувала мити кам'яну підлогу, і Розмарі, повзаючи на колінах, терла її щіткою. То змушувала прати, і вона, засукавши рукави, цілий день стояла біля ночов.
Та чим краще працювала дівчина, тим гірше ставилася до неї мачуха і все більше її ненавиділа. Якщо Розмарі вставала рано, мачуха бурчала, мовляв, їй не дають спокійно поспати. Коли ж готувала обід, мачуха казала, що його не можна їсти.
Бідна Розмарі! Цілими днями вона трудилася, і все було не так, все було погано.
А одного дня мачуха надумала й зовсім позбутися її. Підкликала падчерку і каже:
—    Візьми решето і ступай до джерела, що край світу. Набери у решето води, та дивись, принеси його повним ущерть, а ні, то нарікай на себе!
Мачуха гадала, що Розмарі нізащо не знайде джерело край світу. А якщо і знайде, то хіба ж донесе воду в решеті?
І дівчина вирушила в дорогу. Кожного стрічного запитувала вона, де знайти джерело край світу. Але ніхто не знав.
Нарешті зустріла стареньку згорблену бабусю з сучкуватою палицею в руках. Та щось шукала в дорожній пилюці.
—    Що ви загубили? — запитала її Розмарі.
—    Два пенси.
—    Я вам допоможу, — запропонувала Розмарі й заходилася шукати монетки.
А оскільки очі у неї були молоді й зіркі, то вона одразу знайшла їх.
—    Дякую тобі, моя дитино, — мовила бабуся. — Сама я ніколи їх не знайшла б! А куди ти йдеш? І нащо тобі це решето?
—    Я шукаю джерело край світу, — відповіла Розмарі. — Та, мабуть, такого й немає. Мачуха наказала мені принести повне решето води з джерела, що край світу. А не принесу — вона мене зі світу зживе.
—    Я знаю це джерело, — мовила стара, — і покажу тобі дорогу.
І вона розповіла дівчині, як знайти джерело край світу. Та подякувала і швиденько побігла далі.
А ось і джерело. Нагнулася Розмарі, зачерпнула решетом холодної води. Та тільки-но підняла його, а вода вся і вибігла, Пробувала набирати ще і ще, але щоразу вода витікала. Стомилася дівчина і заплакала.
Раптом із-під лопуха вистрибнула велика зелена жаба, сіла навпроти Розмарі й запитала:
—    Що сталося, люба?
—    Ой, бідна я бідна! — відповіла на те Розмарі. — Мачуха веліла мені принести решето води з джерела край світу, а я не можу цього зробити!
—    Що ж, — сказала жаба, — обіцяй виконувати всі мої прохання упродовж усього дня і ночі — і я навчу тебе, як набрати в решето води.
Розмарі погодилась, і жаба навчила:

Виклади мохом, додай трохи глини,
Та й віднесеш так води до хатини.

А потім скік-скок і плюхнулась прямо у джерело на краю світу.
Розмарі відшукала моху, вистелила ним дно решета, зверху обмастила глиною та й зачерпнула води. Цього разу вода вже не витікала. Розмарі хотіла було йти додому, але тут жаба вистромила голову з води і проквакала:
—    Так пам'ятай, що обіцяла!
—    Пам'ятаю, — відповіла Розмарі.
А сама подумала: "Що вже такого поганого може зробити мені якась жаба?"
Нарешті повернулася вона додому з решетом, повним води з джерела на краю світу. Як побачила її мачуха, мало не луснула від злості, та ні слова не сказала.
Того ж вечора Розмарі почула тихий стукіт у двері — тук-тук-тук — і чийсь голос:

Відчини швидше двері, не бійся біди,
Пригадай джерело, що край світу.
Пам'ятаєш, як решетом воду несла
Через луг, з джерела, що край світу.