Датуа й Петрикела

 Чи було,  чи не було - за давніх часів жили два чоловіки. Одного кликали Датуа, іншого Петрикела, і були вони обоє більші шахраї.
Один раз Датуа дістав мішок, набив його туго мохами, зверху поклав небагато вовни й приніс продавати. Коли він став підніматися по схилах хребта, попався йому назустріч Петрикела. У Петрикели на спині теж був великий мішок, а набитий він був шкарлупою волоських горіхів. Тільки зверху покривали шкарлупу дійсні горіхи.
- Здраствуй! - крикнув Датуа.
- Здраствуй! - відповів Петрикела.
- Звідки йдеш і куди шлях тримаєш?
- Так от несу продавати горіхи. А ти звідки йдеш, скажи мені?
- Я, з, несу вовну продавати. Тільки з'явилася в мене зараз гарна думка. Ніякий адже нам уигоди не буде, якщо ми з нашим вантажем станемо тягтися по такій важкій дорозі туди й назад. Тільки чувяки зносимо! Давай краще поміняємося мішками: ти понесеш продавати вовну у свої місця, а мені дай горіхи - я теж повернуся назад у свої й продам їх.
- Добре ти придумав! Нерозумно тягтися по такій важкій дорозі. Краще повернутися нам у свої місця. На, візьми мої горіхи, а замість віддай мені свій мішок вовни.
Так, нічого не підозрюючи, шахраї обмінялися мішками, і кожний пішов до себе додому.
Пройшли вони частина шляху й, коли перестали бачити один іншого, зупинилися й квапливо розкрили кожен свій мішок. Бачать - обдурили один одного!
Подосадували вони, поворчали, так нічого не поробиш!
Через деякий час шахраї зустрілися. Після вітання Датуа сказав Петрикеле:
- Я думав, що один я такий шахрай, але виходить, що ти, брат, нічим не уступаєш мені!
- От ще! Чому ж отут дивуватися, брат? Якщо ти вмієш махлювати, чому б і мені не вміти?
- Ну, так давай побратаємося!
- Давай!
- Грошей у нас обох ні, торгувати нема чим- з разом у служіння до якої-небудь багатої людини.
- Нехай з по-твоєму.
Стали шахраї з місця.
Ходили вони, ходили й нарешті довідалися, що якійсь бабі потрібні два працівники. З'явилися вони до баби й стали запитувати, яку роботу вона їм дасть і скільки платити буде. Баба сказала:
- Є в мене корова й цей будинок. Одному з вас прийде ганяти корову на пасовище із сопілкою, чонгури й бубном, тому що моя корова любить танцювати під музику. А іншому треба буде працювати будинку: мести підлога, наводити чистоту й виносити сміття куди-небудь подалі. Буду вас за це годувати й гроші вам платити буду. Якщо згодні - надходьте до мене.
- Чому не згодні? Згодні! - відповіли Датуа й Петрикела разом.
На інший день Петрикела залишився будинку господарювати. А Датуа захопив із собою хліба, бубон, сопілка й чонгури й погнав корову на пасовище.
Вимів Петрикела абияк всі кути, навів чистоту, сміття зібрав в одну купу, але полінувався віднести подалі від будинку: вирішив звалити сміття на сусідському дворі.
Тільки він зібрався вивалити сміття, як хазяї цього двору накинулися на нього й боляче поколобродили, присуджуючи:
- Не посмітиш більше своє сміття на нашому дворі звалювати! Не посмітиш!
Прийшов Петрикела весь у синцях і повалився в хліві.
"Эх,-думає,-не для того, виявляється, сусідський двір, щоб туди сміття викидати!"
А Датуа-плуту теж погано довелося: не встигла його корова вийти на пасовище, як стала бігати й стрибати по полю від краю до краю, і носилася вона так до самого вечора, не даючи відпочинку своїм ногам. І Датуа не давав спокою своїм ногам: він бігав за коровою, бриньчав на чонгури, дудів на сопілці, щосили   бив у бубон...
Тільки пізнім вечором корова перестала стрибати й скакати й повернулася додому. За нею повернувся й Датуа. Він так змучився від біганини, що і їжа йому не йшла в рот. Увійшов він у хлів і запитав Петрикелу:
- Що з тобою, братик,   чи не хворий ти?
- Чому це ти вирішив, що я хворий?
- А чому ж ти лежиш?
- Так от, вимів я й будинок, і двір, і хлів, а сміття звалило на сусідському дворі. А там сусіди як тільки побачили мене, зазвали в гості, запросили до стола й славно почастували. Від такого частування я навіть утомився, а від вина в мене небагато голова кружляється... Ти^-те розкажи, як час провів.
- Теж непогано! Прийшов я в поле, забив у бубон, ударив пальцями по струнах чонгури й задудів на сопілці. Отут корова моя пустилася танцювати лезгинку. Ціла юрба чоловіків і жінок зібралася веселитися разом з нами. Можеш ти собі представити - хліб приніс назад додому й поїсти з!
- Раз так, братик, те завтра я піду пасти з, а ти погостюєш і попируешь у наших сусідів!
- Нехай буде по-твоєму, не хочу кривдити тебе відмовою,-сказав Датуа.
На інший день Петрикела випробував те ж, що й Датуа: корова змусила його бігати цілий день без перепочинку. А Датуа одержав те ж, що й Петрикела: сусіди так побили його, що він ледь ноги до хліва допхав.
Уночі вони зізналися один іншому у своєму лукавстві й стали радитися.
- Якщо ми не втечемо звідси,-говорили вони,-те помремо або з голоду, або від побоїв. Вирішили Датуа й Петрикела, не відкладаючи, бігти. Але лихо було в тім, що по вечорах баба сама наглухо замикала зовні двері, і неможливо було піти. Петрикела сказав:
- От що ми зробимо: складемо в мішок наші пожитки. Один з нас нехай підставить спину іншому й допоможе вилізти через щілину в стелі хліва на дах. Відтіля можна буде спустити мотузку й підняти мішок з нашими пожитками й того, хто внизу залишиться.
- Ти чудово придумав! - схвалив Датуа.- Я сильніше тебе й однаково легко можу витягти із хліва й мішок з нашими пожитками, і тебе!
Петрикела відразу ж підставив спину, і Датуа виліз на дах.
Отут Петрикела склав у мішок пожитки, забрався в нього сам і крикнув нагору:
- Агов, друг! Тягни наше майно й спускай назад мотузку!
Датуа підняв наверх мішок, звалив на спину й пустився бігти, зовсім не піклуючись про свого приятеля.
Пробіг він велика відстань, утомився, захотів передохнути й кинув мішок на камені.
- Тихіше ти, диявол! Так мені адже боляче! - крикнув Петрикела й виліз із мішка.
- Сам ти диявол! Знаєш, як від ваги в мене поперек розболівся!
- Ну а я^-те чим винуватий? Не обманювали б ми один одного, так і не боліли б у нас ні поперек, ні боку,- сказав Петрикела.
Завітайте до нас:

Батьківські
поради

Планшет - золотий ключик до світу казок
У кожного дитинство асоціюється з чимось прекрасним, добрим та світлим. Яскраві іграшки, барвистий одяг та старі-добрі казки - саме те, що треба. Нічого не замінить малюкам мамину казочку на ніч, теплі обійми та ніжні цьомчики. Але сучасні діти зовсім не схожі на нас, дорослих. Вони прагнуть само...
Новинки до книжкового Арсеналу
«Книжковий Арсенал» – це найдовгоочікуваніша подія читацької весни! І видавництво «Ранок» підійшло до неї з усією властивою їм відповідальністю, креативом та вмінням передчувати найтрендовіші та найжаданніші віяння в книжковому світі. Ми зібрали свіженькі хіти, щ...