Дармоїд

Заплачу тобі як слід:
Дам за це алмаз в подяку,
Збагатиться весь твій рід...
— Пхи! — скривився Дармоїд,—

Буду брать каміння всяке,
Як той кінь — тягтися в возі,—
Важко з ношею в дорозі!..—
Та й потьопав собі далі...

— Дурень! рибка вслід.—
Видали?
Стан зігнуть боявсь...
Ну й ну —
Та й пірнула в глибину.

Йде — дрімає Дармоїд.
Дуб над шляхом скраю.
— Ти куди зібравсь
в похід? —
Дуб його питає.

— Землю йду шукать таку

На білому світі,
Щоб лежати в холодку
І нічого не робити.
Щоб, як їсти схотів,—
Оближися ласо,
А тобі — прямо в рот —
Бараняче м'ясо!..

— От чудний чоловік!

Зупинись,— біда у мене:

В'яне листячко зелене,

Усихає правий бік.

Чуєш? Там, на боці тому,
Що всиха,— заритий клад...
Вирий! В листі знов густому
Зацвіту, як рік назад.

Поможи, зігни свій стан!
Там, де вік трава росла, —
Викопаєш ти казан,
Повний золота й срібла.

Все віддам тобі, що є,
Злото й срібло— все твоє!
З цього золота й срібла —
Вся б рідня твоя жила.

— Пхи! —  промовив лежебок,—

Буду брати казанок,
Як той кінь —тягтися в возі, —
Важко з ношею в дорозі!..—
Та й пішов, свій збивши чуб.
— От дурний! —промовив дуб

Йшов і йшов він,
Землю товк,
Аж назустріч — вовк.
— Ти куди це,  каже,— га? — 

Став навпроти та й морга.

Як побачив вовка зблід,
Затрусився Дармоїд.

— Землю йду шукать таку

На білому світі,
Щоб лежати в холодку
І нічого не робити,
Щоб, як їсти схотів,—
Оближися ласо,
А тобі — прямо в рот —
Бараняче м'ясо!..

— М'ясо, кажеш?
З баранів?
Жду тебе я, дурню! —
Та схопив його і з'їв...

Цюю казку журну
Розказав мені мій дід, —
Правда, казка ловка?
Але я не Дармоїд —
Не боюся вовка!