Дівчина-півонія

По обіді вийшли вони надвір. Дівчина-півонія повернулася до Баочжу обличчям, помахала рукою. Будинок одразу ж перетворився на купу пелюс­ток, а за хвилину з тієї купи виріс кущ півонії. Дівчина зірвала кілька квіток і простягла їх хлопцеві.

Якщо й цього разу Старий Вовчище вижене тебе зі свого дому, то вийди на пустирище і розвій по вітру всі пелюстки з цих квітів.

Вона приязно всміхнулась і вмить обернулася на стебло півонії.

Знову повіяв холодний вітер і посипав сніг. Баочжу стояв і спостерігав, як блискуче зелене листя і сонячно-червоні квіти півонії поволі вкриваються сліпучо-білим сніговим килимом. Хлопець сховав квіти за пазуху, приклав руку до грудей і знову пішов до поміщика.

Лапатий сніг падав йому на обличчя, але Баочжу не відчував холоду. Він ішов тими самими місцями, де влітку пас вівці, і назустріч йому з-під снігу піднімались ті самі квіти, які він бачив тут улітку, і приязно зазирали в вічі.

Підійшов Баочжу до поміщицького двору і зняв з плеча важелезні залізні черевики. За ніч вони зносилися вщент. Зайшов він до кімнати і мовив: Господарю, зносив я черевики.

Подивився Старий Вовчище на зношені черевики - і обличчя у нього від злості аж кров'ю налилося.

— Лише за три дні? — заверещав він.

Якщо не вірите, то навіщо тоді загадували? - - сміливо мовив хлопець.
Нічого йому на це не відповів поміщик, лише очі вилупив. А потім як замахає руками та як закричить! І вигнав хлопчину з двору, так і не запла­тивши йому за роботу.