Дід і лев

Якось пішов дід з онуком у ліс по дрова. Раптом бачать — іде їм назустріч лев.
— От мені пощастило! — зрадів лев.— Три дні ходжу голодний, а тут ви мені самі в лапи попались. Я вас обох одразу з'їм.
Почув онук ці слова й злякався:
— Діду, лев роздере нас. Що нам робити?
— Не бійся, дитино,— каже дід.— Я його прожену.
— Як же ти його проженеш? — питає онук.— Лев такий дужий, а ти такий старий, у тебе й сили нема.
— А навіщо мені сила? Я його перехитрю. Ось дивись.— І дід схопив сокиру й побіг до лева: — Ти диви, вже кілька днів полюю на лева, та він усе не попадається. А тут сам ти мені до рук прийшов. Ось я зарубаю тебе сокирою та й заберу додому. Цілих три дні твоє м'ясо смажитиму і їстиму.
— Де ж у тебе та сила, щоб ти мене вбив? — питає лев.
— Не віриш, що в мене є сила? — питає дід.— Ходімо, позмагаємось. Тільки спершу домовимося:' я буду за тебе дужчий — ти станеш моїм слугою, ти будеш дужчий — я тобі вік служитиму.
Пристав на цю думку лев. Підняв дід камінь із землі й каже:
— Якщо ти такий дужий, як я, візьми цей камінь і здави, щоб з нього вода виступила.
Узяв лев камінь, душить, душить, уже й тріснув той камінь, а вода не виступає.
А дід непомітно вийняв з торби яйце, узяв камінь, здушив на ньому яйце — і камінь змокрів.
— Бачиш,— каже дід,— я таки видушив із каменя воду. Чия взяла?
Довелося левові стати дідовим слугою. З того дня дід завжди їздить на левові верхи.
Якось поїхав дід у ліс і став рубати дерево. Довго він цюкав сокирою, а дерево все не падає. Побачив це лев, підбіг до дерева, схопив його лапами та й вирвав з корінням.
— Що ж ти, діду, хвалився, що дужчий від мене,— каже лев,— а не можеш мале деревце зрубати?
Бачить дід, що лев розгадав, хто він такий, та й каже:
— Дурний ти, леве, то я хотів побачити, чи в тебе вистачить
сили хоч дерево повалити. А мою силу ти побачиш, як я ось піду та вполюю двох-трьох левів.
Страх узяв лева.
«А що,— думає,— як старий не вполює жодного лева, та мене вколошкає?!» — і дременув у ліс.
Коли це біжить назустріч левові лис.
— Братику лис, від кого це ти так тікаєш, невже від діда? — питає лев.
— А то що за один?
І лев розповів лисові про діда, який вичавлює з каменя воду, полює на левів і примушує їх потім на себе робити.
Зареготав лис:
— Ой, дурний же ти, леве. Де ж у діда та сила, щоб воду з каменя вичавлювати? То він тебе обдурив. Ти на нього як заричиш, то він і вмре з переляку. Ось ходімо поквитаємося з ним.
Повірив лев хитрому лисові й пішов з ним на старого. Дід ще здалеку помітив лева з лисом і одразу втямив, що лис затіяв щось недобре.
— Ах ти ж клятий лисе! — крикнув дід.— Я ж тобі загадав, щоб ти мені жирного лева привів, а ти ведеш якусь шкапу. Ну, та дарма, я й цього з'їм. Але як ти мені ще раз такого приве деш, я тебе роздеру.
Зачув лев ці слова, подумав, що лис хотів його дідові в руки віддати, і побіг чимдуж до лісу. А дід і каже онукові:
— Тепер ти сам побачив, що самою силою не візьмеш. Треба ще й розум у голові мати. Тоді тебе ніякий ворог не здолає.

Завітайте до нас:

Батьківські
поради

Планшет - золотий ключик до світу казок
У кожного дитинство асоціюється з чимось прекрасним, добрим та світлим. Яскраві іграшки, барвистий одяг та старі-добрі казки - саме те, що треба. Нічого не замінить малюкам мамину казочку на ніч, теплі обійми та ніжні цьомчики. Але сучасні діти зовсім не схожі на нас, дорослих. Вони прагнуть само...
Новинки до книжкового Арсеналу
«Книжковий Арсенал» – це найдовгоочікуваніша подія читацької весни! І видавництво «Ранок» підійшло до неї з усією властивою їм відповідальністю, креативом та вмінням передчувати найтрендовіші та найжаданніші віяння в книжковому світі. Ми зібрали свіженькі хіти, щ...