Чотири сестри

1 2 3 4 5



Розділ 5
Отак попрощалася Золотокоса з Літом, поцілувавши її найніжніше. Літо зімкнуло очі й захиталося од снів, які повезли його у пишній кареті в світ синіх квітів і трав.
Сама ж Золотокоса поважна зробилася й рушила до своєї Золотої зали, щоб належно прибратися. Одягла вона сукню, ткану із золотих ниток, поверх накинула легкого плаща, на голову вдягла вінка, сплетеного з барвистого листя, а в руку взяла золотий пірнач — палицю із металевим оперенням. Перейшла через Голубу залу й кинула оком на Синьокосу; після того перейшла Зеленою залою і позирнула на Зеленокосу, до якої найбільше подібна була. Після того гукнула на хлопців із золотими трубами, і коли ступи-ла на білу стежку, що вела до їхнього трону, заграли й заголосили золоті її труби. Від того гуку скинулася раптом Білокоса й здивовано протерла очі. Збудився на її плечі Чорний Птах і каркнув незадоволено.
—        Чуєш, Пташе,— стурбовано сказала Зима,— Щось небувале коїться! Якісь труби незнайомі голосять, і тривога мене обійма.
—        Це, мабуть, ще раз Літо вибирається, кінець серпня тепер,— мовив Птах.
—        А може, це обидві сестри до мене йдуть: Літо й Осінь?
—        То, може, це вони і йдуть,— сказав Птах,— Будь мужня й непоступлива.
Але дорогою йшла сама Осінь. Яскраве світло виточувалося від неї, ніби горіла в ній велика лампа, і Зима аж очі прикрила рукавом, намагаючись вгадати, що там сяє.
—        Потемни мені трохи світу, Чорний Пташе,— попросила вона,— Несила мені дивитися на те світло.
Махнув Чорний Птах крильми — і збудилися хлопці Холодні Вітри з крижаними трубами. Заграли й заголосили, а над землею чорна віхола пронеслася. Завили вітри, заметали вихорами снігу, задвигтіли довкола крижані гори й рушили, пересипаючись, снігові тороси.
Померк світ, і все покрилося сірою млою, але не переставала світитися-палахкотіти золота постать на білій стежці! Ішла — і дзвеніли, співали-заливалися золоті труби, аж очі Білокосої засльозилися — це вже до самого трону Золотокоса підійшла.
—        Кланяйся, кланяйся цариці світу! — закаркав Чорний Птах, махаючи крильми.
—        Я не бачу тут цариці світу,— голосно сказала Золотокоса,— Царицею світу має бути моя рідна сестра, молода й гожа, гарнішої за яку нема на землі, а рівними до якої є тільки троє дівчат, її сестер... Чи правильно я сказала?
—        Правильно,— хитнула головою Зима, яка вже аж зовсім на красуню не подобала. Була це похила баба, зморшкувата, незугарна й нечупарна.
—        Я не бачу на троні такої гарної і юної,— сказала Золотокоса,— Я бачу стару відьмугу!
—        Вона гарна, гарна! — зарепетував Чорний Птах.
—        Але ж, сестро,— зніяковіло промовила Зима,— Невже ти й справді мене не пізнаєш?
—        Це не моя сестра! — вигукнула Золотокоса,— Ти — лиха відьмуга, яка десь поділа, ув'язнила чи отруїла мою любу Білокосу. Через це прийшла я, щоб викликати тебе на герць, бо хочу визволити свою любу сестру.
—        Схаменися, сестро! — закричала Зима,— Це я, я, твоя Білокоса сестра. Хіба не бачиш, що я біла і ясна і що чисте світло від мене сяє. Подивися на моє чудове біле лице і на мої чудові білі коси!..
Вона аж із трону звелася й похитнулася, адже була горбата і зігнута, обличчя мала сіре й поморщене, а волосся посічене й сиве.
—        Білокоса гарна, гарна! — закричав Чорний Птах.
—        Ти — не моя сестра,— сказала дзвінко Золотокоса, а її Золоті хлопці приклали до ротів труби й урочисто заграли раз, і другий, і третій,— Ти — самозванка, яка поділа десь мою любу сестру. Ставай до бою!
—        Забуваєшся, сестро,— прошипіла тоді Зима,— Чи ж незвісні тобі закони наші: не ти мене маєш змінити, а я тебе. Зима Осінь змінює. Отож іди геть з моїх очей і лягай спати. Це я тобі наказую, володарка світу!
—        Ти не володарка світу! — сказала Золотокоса,— Ти — самозванка. А я прийшла сюди не царювати, а визволити мою бідну сестру.
Звела золотий пірнач — палицю з металевим оперенням — і махнула ним у повітрі. Від того помаху перестали дути в крижані труби хлопці Холодні Вітри, втишилась і віхола, та й сніг перестав іти. А ще в листяній короні Золотокосої пробудився малесенький, срібнесенький жучок-черв'ячок, саме той, котрий павутину виплітає в Бабине Літо. Він спустився на тонюсенькій срібній нитці і на тихе повеління своєї володарки подибцяв помаленьку в повітрі до Білокосої. Він встиг причепити срібну павутинку до волосся Зими, коли ж каркнув люто Чорний Птах, зірвався з плеча Зими й кинувся на Золотокосу. Хотів ударити її в обличчя, але натомість натрапив на зведений золотий пірнач і закричав дико, поранившись. Десь далеко відгукнулися Холодні Вітри, і темна ніч покрила землю. Не бачила Золотокоса довкола себе нічого: вили тільки Холодні Вітри і щось начебто зубами заскреготіло. Знову змахнули чорні крила, але Золоті хлопці приклали до вуст труби — і розкололася темрява, розбилася, як розбивається глек, розлетілася на тисячі, мільйони клаптів. Замигтіло й зарябіло довкола, знову повернулося світло, і побачила Золотокоса, що задума-но-запечалено сидить на троні Зима, у неї на плечі ховається переляканий Чорний Птах, а біля вуха провис на павутинці хитрий нашіптувач і безстрашний войовник жучок-черв'ячок, який Бабине Літо на землю приводить.
—        Таке дивне ти мені оповіла, сестро,— мовила задумливо Зима,— Таке дивне мені подумалося: ніби я — це не я. А все ж таки це я...
—        Зирни у дзеркало,— сказала Золотокоса,— Упізнай себе...
—        Але в мене немає дзеркала,— сказала спантеличено Білокоса,— Воно розбилося, не пам'ятаю вже як і коли... Щось приключилося...
—        Чорний Птах розбив твоє дзеркало,— сказала Осінь.
—        Вона і без дзеркала гарна! — закричав зі свого притулку Чорний Птах,— Вона найкраща, найвродливіша, найрозумніша, найсильніша і найвеличніша. Вона одна повинна царювати в цьому світі...
—        Чуєш,— мовила, розпогіднюючи лице, Зима,— Це — віщий голос. А віщий голос завжди правду каже... Однак... може, все-таки глянути в дзеркало... Сумнів на мене найшов — непокоїтися я починаю.
—        Прожени Чорного Птаха, і я тобі позичу дзеркальце.
Тоді вдруге зірвався з плеча Чорний Птах і кинувся до Осені, гадаючи, що тримає вона дзеркальце, як тримали його раніше Зеленокоса й Синьокоса, і вирішив розбити його так, як розбив у інших сестер. Але знову звівся золотий пірнач — поранив собі груди Чорний Птах. Закричав розпачливо, гнівно, рипуче:
—        Прожени її, прожени її!
Закружляв і затанцював довкола Золотокосої, замахав крильми, жахаючи, обсипав її снігом та градом, жбурнув сотнею крижаних стріл, але розтавало все це, торкаючись осяйної одежі Золотокосої.
—        Ти не можеш її перемогти, чому? — спитала Зима.
—        Бо я вийшла з добром,— сказала Золотокоса,— Мушу розшукати і звільнити свою любу сестру і добрий лад на землі встановити.
—        Мала б ненавидіти ту свою білу сестру,— тихо мовила Зима,— Хочеш їй щось лихе учинити?
—        Я люблю свою сестру, бо вона ніжна й гарна. Вона приходить мене змінити, коли я втому відчуваю. Ласку мені чинить, змінюючи мене, бо не дає мені постаріти.
Отаке сказала сестрі Золотокоса, а ще сказав щось таємне їй на вухо жучок-черв'ячок, який Бабине Літо на землю насилає. Тоді пильно зирнула Білокоса на свою гарну сестру, і щось зворухнулося в її замерзлому серці, а може, це жучок-черв'ячок уже там поселився. Зір її пом'якшав і полагіднішало лице.
За мить уже й бліда усмішка почала з'являтися на її потемнілому обличчі, а з одного ока раптом викотилася каламутна сльоза.
І коли викотилася та сльоза, крикнув пронизливо Чорний Птах, змахнув крильми і зірвався у повітря. За хвилину він став як метелик, а ще за мить у чорну крапку перетворився.
—        А тепер на себе глянь,— сказала Золотокоса.
Вийняла дзеркальце й подала Зимі. Та зирнула — тихий зойк вирвався їй з грудей.
—        Сестро моя, сестро! — закричала вона,— Що це за стара відьмуга на мене дивиться? Я не впізнаю себе!
—        Зійди з трону, втомилася ти,— м'яко наказала Зимі сестра,— Піди в палац, збуди Зеленокосу, впади їй до ніг і попроси вибачення...
Зима ледве звелася з трону, стара була і немічна.
—        Пособи мені, сестро,— попросила вона,— Дай руку!
Золотокоса подала їй руку і вивела стареньку на стежку. І тільки рушили вони до Блакитного палацу, як раптом почули чарівну пісню. Хтось виспівував у супроводі найчарівні-шої музики, й дивне диво на землі учинилося. Потемнів сніг, обм'як і заструміли довкола дзюрчисті потоки. Повіяло теплим вітром, і все повітря радісно затремтіло. Звели очі, шукаючи чарівної співачки, Білокоса із Золотокосою, і раптом завмерли від несподіванки.
Стежкою назустріч їм ішла прегарна дівчина. Зелені шати маяли в неї за плечима, зелене волосся гралось із теплим вітерцем, зелений з голубими квітами вінок лежав над її рівним, погідним чолом, довкола її осяйної постаті літали розсипала навкруг насіння квітів. Воно одразу ж проростало, пробиваючи сніг, і цвіло білим та синім квітом. Саме від того й виникала чарівна музика, а співала Зеленокоса, співала Весна.
 

1 2 3 4 5

Завітайте до нас:

Батьківські
поради

5 дитячих аудіокниг, які варто послухати в навушниках Audio-Technica
Як показує практика, читання не завжди миттєво стає улюбленим заняттям будь-якої дитини – досить часто цей процес асоціюється виключно з навчанням та школою, тому викликає втому та неприємні емоції. У той же час, допитливість та цікавість так і залишаються головними рисами характеру більшос...
День Ангела. Червневі імена
1 червня — Іван, Сергій; 2 — Іван, Йосип, Раїса, Микита, Тимофій, Олексій; З — Костянтин, Олена, Михайло, Федір, Касян; 5 — Михайло, Леонтій, Фросина; 6 — Євпраксія, Стефан, Федора, Микита; 7— Іван; 8 — Юрій, Олександр, Олена, Андр...