Українська Русский

Чорт-змій і запродані діти

Десь у якомусь-то царстві, в якомусь государстві був жив собі старий чоловік та жінка. І зроду в них не було дітей.
  Поїхав чоловік на базар, от як би й у нас у Корсуні, поторгував він, що йому було треба, купив собі рибу солону та й поїхав з базару додому. Їде собі та й захотів він пить дуже. Аж стоїть на горі криниця. Припав він до неї, а чорт відти хвать за бороду і не пускає.
 – Пусти,– каже чоловік.
 – Ні, не пущу,– одвічає біс.
 – Чом же ти не пустиш?
 – Подаруй,– каже чорт,– мені те, що в тебе дома є найдорожче, тоді пущу.
 Чоловік і каже:
 – Що ж у мене є найдорожче? Є в мене дома коні – візьми їх.
 – Ні,– каже чорт і держить за бороду.
 – Є в мене воли дома,– каже чоловік.– Візьми їх собі.
 – Ні,– каже чорт.
  Переказав чоловік усе, що в нього було найкращого, а чорт все каже «ні» і за бороду держить. Бачить чоловік, що чорт нічого не бере та й каже:
 – Є в мене жінка стара, то візьми її та тільки пусти.
 – Ні,– відповіда чорт.
  Думав-думав чоловік: якщо вже й жінку не бере, котру я зоставив на останок, а вона ж у мене найдорожча за все, то що ж йому треба? Нічого робить:
 – Бери,– каже,– те, що сам знаєш.
 Розписався, що оддасть непремінно, тоді чорт і пустив його. Сів собі чоловік та й поїхав.
  А поки його не було дома, народилось у жінки двійко дітей, і ростуть вони не по днях і не по часах, а по минутах. Уже такі бігунці гарні. Тільки угледіла чоловіка жінка, зраділа йому дуже і вибігла насупроти його з дітьми. Чоловік як побачив дітей, та й мало не зомлів. От він і розказує їй свою пригоду.
 – Жінко моя люба. Їхав я з ярмарку і захотів дуже пить. От нахилився я до криниці, а чорт з неї хап мене за бороду та й не пускає. Я і просився і молився, а він не пускає. Дай мені, каже, що в тебе є дома найдорожчого, тоді пущу. Я йому і воли давав, і коні, а він не бере. Є в мене жінка люба, кажу, бери її та тільки пусти. А він не бере. Я й не подумав, що в нас є дітки. Де ж ми тепер їх заховаємо, щоб не віддати йому?
 – А що ж,– каже жінка,– треба якось заховати. Викопаймо ми яму під хатою, під причілком, та й сховаємо.
  Викопали вони яму під причілком, поставили води і їсти всього і їх туди повпускали. Зверху взяли накрили і замазали, а самі виїхали з дому.
  От прилітає до хати змій. А чорт той у змія перетворився. Прилетів, шатнувся по хаті – нема нікого. Він тоді насамперед до кочерги:
 – Кочерга, кочерга, де господар дітей подівав?
 Кочерга йому й одговорює:
 – В мене господар добрий чоловік був: мною вогонь загребе, то я собі й стою.
 Не допитавшись у кочерги, він до помела:
 – Помело, помело, де господар дітей подівав?
 А помело сказало:
 – В мене господар добрий чоловік був: вимете мною піч, то я собі й стою.
 І помела не допитався. Він тоді до сокири:
 – Сокиро, сокиро, де господар дітей подівав? Сокира говорить:
 – В мене господар добрий чоловік був, мною дров наруба, положить мене, то я собі й спочиваю.
 Він до долота:
 – Долото, долото, де господар діти подівав?
 А долото каже:
 – У мене господар добрий чоловік був: мною дірку продовба та положить мене, то я собі й лежу.
 А змій йому говорить:
 – Чи ж то добрий чоловік був твій господар? Дивись, як він тобі голову побив. А ти кажеш, що він добрий чоловік був.
  – І то правда,– каже долото.– Візьми ж мене та винеси на кінець хати на причілок та кинь через себе, то де я впаду та загрузну, то там і копай.
  От змій так і зробив, і там, де загрузло долото, почав копать і викопав. А діти вже великі виросли, парубком і дівчиною стали. Забрав їх змій і несе. От притомився він, сів відпочивати. Лежав-лежав і заснув. Дівчина ськає йому в голові, а хлопець сидить, горює. Аж біжить кінь. Добігає й каже:
 – Здрастуй, хлопче-молодче! Чи по волі, чи по неволі мандруєш?
 А хлопець одказує :
 – Ей, конику-братику, не по волі, а по неволі.
  – Сідайте на мене,– каже кінь,– я вас винесу. Взяли вони й сіли, а змій спить. Кінь як пустився вскач, біжить та й біжить. А змій як пробудився, побачив, що їх нема, та в погоню. От вони сидять на тому коню, а брат і каже:
 – Ей, конику-братику, пече мене в плече. Пропадеш ти, пропадемо і ми.
  А змій летить, з рота в нього пашить. Уже на коневі й хвіст зайнявся. Бачить кінь, що невидержка, узяв хвицьнув, сам побіг, а вони, бідні, зостались. Як прилетить до них змій:
 – А,– каже,– кого ви слухаєте? Ось я вас з'їм!
 Стали просити брат з сестрою, щоб не їв їх. Змій і каже:
 – Ну, цей раз вам прощаю, та тільки не слухайте нікого!
  Забрав їх змій та й поніс. Ніс-ніс він і притомився та й сів спочивати. Заснув змій. Дівчина в голові йому ськає, а хлопець сидить, горює. Аж летить чмелик. Приліта та й каже:
 – Здрастуй, хлопче-молодче!
 – Здрастуй, чмелику!
 – А що, брате, чи по волі, чи по неволі мандруєш?
 – Ей, чмелику-братику, сюди б я не зайшов по волі, а вже видно, що по неволі.
 Чмелик каже:
 – Сідайте, я вас винесу.
 – Як же ти нас, чмелику, винесеш, коли кінь ніс, та не виніс.
 – Та вже,– каже чмелик,– чи винесу, чи не винесу,– одначе вам пропадать.
  От взяли вони сіли на того чмелика, він їх і поніс. Змій як пробудився, як уздрів, що їх нема, та в погоню. Сидять вони на тому чмелику, а брат і каже:
 – Ой, чмелику-братику, пече мене в плече. Пропадемо ми, пропадеш і ти.
 Чмелик перевернув крильця, скинув їх, вони попадали, а він полетів. От прилітає змій, упав та й рот роззявив.
 – Ага, попались! – каже.– Тепер я вас із'їм. Казав же я вам, щоб нікого, опріч мене, не слухали.
  Стали вони просити змія, щоб він їх не їв, та й упросили. От він забрав їх і несе знову. Сів одпочити, дівчина ськає йому в голові, а хлопець сидить, горює. Аж іде волик, такий поганенький та й каже:
 – Здрастуй, хлопче-молодче! Чи по волі, чи по неволі мандруєш?
 – Ей, волику-братику, сюди б я по волі не зайшов, мабуть, що по неволі.
 – Сідайте,– каже той волик,– я вас винесу.
 А вони кажуть:
 – Е вже! Коли кінь та чміль не винесли, то де вже б ти виніс?
  – Нічого,– каже волик.– Сідайте, то й винесу. От вони сіли, волик і несе їх. І так несе, що хвилька, то й милька, а як спотикнеться, то й дві. Змій як побачив, що немає їх, дуже розсердився та як кинувся аж поверх дерева та так летить, так летить! От хлопець оглянеться та й каже:
 – Ой, волику-братику, пече мене в плече. Пропадеш ти, пропадемо і ми.
 А волик і каже:
 – Заглянь мені, хлопче, в ліве ухо та вийми гребінку і махай нею назад себе.
  Вийняв той гребінку, махнув назад себе – і став ліс такий густий, як гребінка. А волик своє робить: біжить і біжить, що хвилька, то милька, а спотикнеться, то й дві. Змій як побачив ліс, став його гризти зубами. Прогризся крізь той ліс і знов став доганяти. Хлопець бачить, що змій доганяє і каже:
 – Ой, волику-братику, пече мене в плече. Пропадеш ти, пропадемо й ми.
 А волик каже:
 – Заглянь мені у праве вухо, вийми хусточку та й махай наперед мене.
  Він витяг хусточку, махнув і поперед його стало море. А на тому морі золотий міст. От збігли вони на міст і перебралися на ту сторону. Махнув назад хусточкою хлопець і не стало моста. Змій добіг до моря та й став, нема йому по чому бігти.
 От волик і каже:
 – Повезу я вас до хатки, і тут у цій хатці будете ви жить недалеко від моря, а мене візьміть та заріжте.
 Плачуть брат з сестрою:
 – Як же ми тебе будемо різати, коли ти нас од смерті врятував?
  – Нічого,– каже.– Заріжте і возьміть одно плечко повісьте на печі, друге на полу в кутку, третє на покуті, а четверте – коло порога, на всіх чотирьох кутках.
 Зарізали вони того волика, взяли і повішали плічка, як їм сказано, по всіх чотирьох кутках, а самі полягали спати. Пробудився брат уночі, дивиться, а коло порога стоїть кінь у такім славнім уборі, що тільки сісти та їхати. Глянув на покуття, а там у кутку меч-самосіч, а на полу в кутку собака Протиус, а на печі собака Недвига. Будить брат сестру, а сам сідає на того коня, опоясується мечем та з тими собаками і їде на полювання. Що вловить, то тим і живляться.
 Ну, живуть вони над морем, а сестра ходить туди ложечки та одежину мити. Змій і говорить до неї:
 – Як то ви перебралися? А вона й розказує:
 – Єсть у мого брата така хусточка, що як нею махнуть, то зробиться міст.
 А він каже:
  – Знаєш що: попроси ти в нього ту хусточку начебто прати, та возьми махни нею, то я до тебе переправлюсь і буду з тобою жити, а брата твого отруїмо.
 От вона прийшла додому і просить брата:
 – Дай, братику, мені ту хусточку. Вона брудна, я піду та виперу тобі.
  Він повірив їй та й дав. Сестра взяла, прийшла до моря, махнула – став міст. Змій і переправився на цей бік. От радяться вони, як би згубити брата з світу. А змій і каже:
 – Ти візьми занедужай та й скажи: снилось мені, братику, і виділось, що якби ти поїхав на полювання та дістав мені вовчого молока, то я б і видужала. От він як поїде, а вовки й розірвуть його собак. Тоді ми і його візьмем, бо в собаках уся сила.
 От приїжджає брат з полювання додому, змій сховався, а вона йому й каже:
  – Снилось мені, братику, що якби ти поїхав та дістав мені вовчого молока, то я б напилася та й, може б, одужала, бо я така слаба, така слаба!
 – То й дістану,– каже брат. Сів на свого коня і поїхав. Приїжджає у чагарець, аж тут вовчиця схопилась. Протиус догнав, Недвига придержав. Брат здоїв молока і пустив її. Вовчиця оглянулась і каже:
 – Спасибі тобі, хлопче-молодче, що ти мене пускаєш. Я думала, що ти мене з світу згубиш. Дарую тобі за це вовченя.
 І наказує тому вовчаті:
 – Служи ти цьому чоловікові так, як батькові.
 От він і йде. То було в нього двоє собак, а тепер і третє вовченя біжить за ним.
 Вгледіла сестра з змієм, що за братом біжить троє собак, а змій і каже:
  – Ото лихо, ще й третього сторожа собі добув. Візьми ж ти ще гірше занедужай і попроси молока медвежого, то там його розірвуть непремінно.
  От змій перекинувся голкою, вона взяла застромила її в стіну. Зліз брат з коня, а собаки та вовк до хати та так пнуться на стіну до тієї голки. А сестра й каже:
 – Навіщо ти тих собак держиш, вони мені спокою не дають!
 Він крикнув – собаки й посідали. А сестра каже:
 – Снилось мені, братику, що коли б ти дістав мені ще ведмежого молока, то я б напилась та й одужала.
  – То й дістану,– каже він. Переночував, сів на коня та й поїхав. Приїжджає знов в чагарець: тут зараз і схопилась медведиця. Протиус догнав, Недвига придержав. Здоїв її брат та й пускає. Медведиця й каже:
 – Спасибі тобі, хлопче-молодче, за те, що ти пустив мене. Дарую тобі медведча.– А до медведчати каже:
 – Слухай його, як свого батька.
 Їде брат додому, і вгледіли сестра з змієм, що вже четверо за ним. Змій і каже:
 – Попроси в нього лисичого молока, то він як поїде, то звірі його й з'їдять.
  А сам перекинувся голкою, вона й застромила в стіну ще вище, щоб собаки не дістали. Брат зліз з коня, собаки знов кинулись до хати та так і пнуться на стіну. Сестра розплакалась:
 – Нащо ти так багато собак держиш!
 Брат крикнув, вони посідали. А сестра знов своє:
 – Снилось мені, братику, що якби ти дістав мені ще лисичого молока, то я б одужала.
 – То й дістану,– каже брат.
  От лягає він спати. Недвига примостився в його головах, Протиус у ногах, а Вовчок і Медведик по боках. Переночував брат, вранці сів на коня, забрав своїх звірів і поїхав. Приїжджає до чагарця: вибіга лисиця. Протиус догнав. Недвига придержав. Брат видоїв її і пускає. А лисиця й каже:
 – Спасибі тобі, хлопче-молодче, що ти мене пускаєш. Я думала, що ти мене розірвеш своїми собаками. За те дарую тобі лисиченя.– А лисиченяті каже:
 – Слухай його, як рідного батька,
 Їде брат додому. Углядів змій, що він добув собі ще п'ятого сторожа, а сам і не пропав, та аж зубами скрегоче.
  – Візьми,– каже він,– занедужай ще гірше і скажи і снилось мені, братику, що десь в іншому царстві є такий кабан, що носом оре, вухами сіє, а хвостом волочить. І є там такий млин на дванадцять каменів, що само й мелеться, само й насипається, само одгортається, само і в мішки набивається. То якби ти дістав з-під тих дванадцяти каменів борошна, то я б спекла собі коржа з того борошна і одужала б.
 Брат розсердився і каже:
 – Не сестра ти мені, а ворог! А вона:
 – Чи ж можу я тобі бути ворогом, коли нас тільки двоє на чужині?
  Повірив брат, знову сів на коня, забрав свою сторожу і поїхав. Приїжджає туди, до кабана і до того млина, що казала. Прив'язав коня і йде в млин. А там дванадцять каменів і дванадцять дверей. І такі ті двері, що самі одчиняються і самі зачиняються.
 Взяв він з-під першого каменя борошна, пішов у другі двері, а двері й зачинили його звірів. Ото як пройшов він усі двері, вийшов надвір, аж бачить: звірів нема. Він свистів-свистів, чує, що вони десь виють, але не вибігають. Заплакав він, сів на свого коня і поїхав додому. Приїжджає, а сестра його гуляє з змієм. Тільки що брат входить у хату, а змій і каже:
 – Ну, журився я за м'ясом, а м'ясо само йде. Велять братові рубати дрова та наставлять окріп, щоб його зварить та з'їсти. От він рубає дрова, а сорока приліта та й каже:
 – Загайся, хлопче-молодче, загайся, бо вже твої звірі прогризлись крізь двоє дверей.
  От він поналивав у казани води й розтоплює. А дров нарубав гнилих, вони підсохнуть трохи і займуться. А він візьме, прихлюпне водою, щоб не так горіли та й вийде надвір. Сорока й каже:
 – Ей, загайся, хлопче-молодче, загайся, бо вже твої звірі прогризлись крізь четверо дверей.
 От як ввійде він до хати, то змій і каже:
  – Ей, не годен ти й окропу нагріти! – Та сам візьме кочергу, поштовха, вони й займуться. А брат візьме та й прихлюпне водою, і дрова знов помалу горять. Вийшов він знов надвір, ніби за дровами, а сорока й каже йому:
 – Ей, загайся, хлопче-молодче, загайся, бо вже твої звірі крізь десятеро дверей прогризлись.
  А брат набере якнайгниліших дров та й вкине в піч, щоб не так горіли. От уже й казани начинають закипати. Знов вийшов він надвір, нібито по дрова. А сорока й каже:
 – Ей, загайся, хлопче-молодче, загайся, бо вже твої звірі прогризли усі двері і спочивають.
 От уже закипіли ті окропи, він і каже до змія:
 – Зятю мій милий, зятю мій любий, дозволь мені перед смертю на дерево вилізти та з білим світом попрощатися.
 – Ну, лізь,– каже змій.
  От поліз брат на явір, і ні одної гілки не пропускає, все на кожну ступає, щоб тільки загаятись хоч трохи. Виліз аж на самий верх. Прилітає сорока:
 – Ей, загайся, хлопче-молодче, загайся, бо от-от прибіжать твої звірі.
 А змій вибіга з хати та й кричить:
 – Доки ти сидітимеш там, злазь, бо вже в мене терпцю немає!
  Став злазити брат назад, та все на кожну гілку ступає, щоб загаяти час. От став він уже на останню гілку та й хоче додолу скочить, коли це звірі його – неначе що загуло – прибігли й стали круг нього. А він тоді скік на землю та й гукає радісний на змія:
 – А йди лиш, любий зятю, може, я вже й готовий!
 Змій вийшов, а він до звірів:
 – Вовчук! Медведчук! Протиус! Недвига! Беріть його!..
 Звірі як кинулись – і розірвали в шматки.
  Зараз він взяв труп склав, спалив, а лисичка хвостом змела, винесла в поле та й розвіяла. А як змія розривали, то сестра вхопила зуб його та й сховала. От брат і каже:
 – Коли ти, сестро, така, то зоставайся собі тут, а я поїду в інший край.
 Взяв зробив два цебра, повісив на яворі і сказав їй:
 – Оце, сестро, як будеш ти плакати по мені, то оцей буде повен сліз. А як будеш плакати по змієві, то оцей буде повен крові.
  Сів собі на коня, забрав своїх вірних друзів та й поїхав. Приїжджає він в один город та й узнає, що в тому городі є криниця і в ній сидить змій з дванадцятьма головами. Як ідуть люди по воду, то й ведуть одну дівчину. Змій з'їсть її, а вони наберуть собі води, бо інакше не можна. Того дня настала черга цареві вести свою дочку. От хлопець-молодець і каже:
 – Я можу побідити отого змія.
 – Як побідиш його,– кажуть люди,– то цар обіцяв віддати свою дочку ще й половину царства.
  Ну, ведуть ту царівну, а за нею й хлопця-молодця ведуть, а за ним ідуть його звірі і кінь. Привели ту царівну, таку убрану. Тут змій тільки що виткнувся, щоб з'їсти її, а хлопець-молодець і каже:
 – Меч-самосіч, рубай його! Вовчук, Медведчук, Протиус, Недвига, беріть його!
  Тут той меч-самосіч січе, а звірі рвуть. І розірвали його зовсім. Взяли труп, склали, спалили, а лисичка хвостиком змела попіл і розвіяла. Дякують люди йому, що вода стала свободна. А царівна дала йому перстень.
  От ідуть вони до царського палацу, а дорога далека була, він притомився, ліг на траві, царівна ськає йому в голові. А лакей прийшов, одв'язав той меч-самосіч од тороків та й каже:
 – Меч-самосіч, січи його!
 Той меч і посік його на маленькі шматочки. А звірі поснули й не чули. Лакей тоді до царівни:
 – А скажеш, що я тебе од смерті врятував? Як не скажеш, то буде тобі те, що й йому.
 Царівна злякалась та й погодилась. Приходять вони додому, а цар такий радий. Зараз одежу надів гарну на нього і почали гуляти.
  Як пробудився Недвига, побачив, що немає господаря, побудив усіх. Стали думать-гадать, хто найпроворніший з них. Вирішили, що лисичка. От І посилають її дістати води живущої і цілющої і молодого яблучка. Побігла лисичка діставати тієї води і того яблучка. Аж ось і криниця з цілющою та живущою водою, і біля неї росте яблунька з молодими яблуками. От тільки криницю і яблуню та стереже солдат. Та такий здоровий і махає раз у раз шаблею, так що й муха пролетіти не може над тією криницею. Що тут робить? Пустилася лисичка на хитрощі. Зробилася ніби кривою, біжить повз криницю і шкандибає. Солдат як побачив та за нею: дай, дума, спіймаю. А лисичка від нього все далі і далі. От як одвела вона того солдата далеко та як чкурне до криниці. Солдат тільки став та й очі вирячив. А лисичка до криниці, набрала в пляшечку води, зірвала яблучко та й поминай як звали.
 Прибігла лисичка. Зараз Протиус взяв ту воду, помазав нею шматки хлопця-молодця, вони й зцілились. Влив йому в рот живущої води, він і ожив. Дав йому з'їсти молодого яблучка, він помолодів і зробився ще кращим, ніж був. Встав хлопець-молодець на ноги та й каже: – Ох, як же я довго спав!
 – Добре б ти спав, якби ми не дістали води живущої і цілющої.
 – Що ж тепер ми будемо робити? – кажуть усі. Порадились і вирішили, щоб він перебрався за старця і йшов у царський дім.
  Передягнувся він і пішов. Приходить, а лакеї його й не пускають. Став він просить, а царівна й почула і звеліла впустити. Ввійшов він у покої, став шапку знімати, а перстень той, що йому подарувала царівна, так і засяв. Царівна і впізнала, та ще не вірить собі і каже:
 – Ходи сюди, старче божий, я тебе почастую.
  Підійшов він до столу, царівна налила йому чарку вина та й дає. А він бере лівою рукою. Побачила, що він бере не тією рукою, на котрій перстень, та й випила сама ту чарку. Налива другу, а він бере правою. Вона зараз і впізнала свій перстень і каже до батька:
 – Оце мій муж. Він мене одволив од смерті. А цей,– показує на лакея,– цей пройдисвіт убив його і заставив мене, щоб я сказала, що він мені муж.
 Цар так і скипів. Звелів вивести з конюшні такого коня, що на нього ще ніхто й не сідав, прив'язали того лакея до хвоста та й пустили по полю. А хлопця-молодця посадили за стіл і тут же одгуляли весілля.
 От живуть вони собі щасливо. Аж одного разу згадав брат про свою сестру. Велів осідлати коня, забрав звірів та й поїхав до неї. Приїхав і бачить, що той цебер, що назначений для змія, повнісінький крові, а його цебер розсохся і розсипався. Бачить брат, що вона жалкує ще й досі за змієм, та й каже:
 – Раз ти така, то більше я тебе і знати не хочу. Сиди тут, я більше й не навідаюсь до тебе.
 А вона як почала просити й благати та й упросила, щоб він її взяв з собою.
  От як приїхали вони додому, вона взяла та під ту подушку, що він спить, і підкинула змійового зуба, що колись сховала. Ліг спати брат, а той зуб і вбив його. Жінка думала, що він сердиться чого та не говорить до неї, та так просить, щоб не сердився. А далі взяла його за руку, а рука холодна, як лід. Вона як закричить! А Протиус у двері та цмок його! Він ожив, а Протиус умер. Далі Недвига цмок Протиуса. Протиус ожив, а Недвига вмер. От він до Медведчука.
 – Цілуй,– каже,– Недвигу!
  Недвига ожив, а Медведчук умер. Дійшла черга до лисиці. Як вона вмре, то її цілувати нікому. Що тут робити? А лисиця хитра. Взяла вона Медведчука, поклала на порозі та цмок його, а сама за двері. А зуб як вискочить та в двері та там і застряв.
 Ну, бачать вони, що всі живі, що ніхто не загинув од того зуба, та такі раді, такі раді. А сестру взяли прив'язали, як того лакея, до хвоста коневі та й пустили по полю.
  Самі ж вони тепер живуть-поживають і добро царське проживають. Я там був, мед і вино пив, по бороді текло, а в рот не попало. Оце вам і казка вся.


Завітайте до нас:

Батьківські
поради

Тривалість життя тварин
Якщо купуєте для дитини тваринку, то ви повинні знати тривалість її життя, щоб відповісти на питання: скільки років живуть кішки, собаки, хом'яки, папуги? Адже цікаво, скільки часу може прожити улюблений вихованець в сім'ї. Найбільшими довгожителями можна вважати папуг і черепах, вони мож...
Дати ЗНО 2018
Відповідно до наказу Міністерства освіти і науки України від 19 вересня 2017 року № 1287 , реєстрація осіб для участі в зовнішньому незалежному оцінюванні триватиме з 6 лютого до 19 березня 2018 року. Змінювати реєстраційні дані учасники зовнішнього незалежного оцінювання зможуть до 2 квітня 2018...