Чому сова кричить тільки вночі

Захотілося якось лісовій горлиці по­гуляти. Йде вона стежкою поміж деревами, а назустріч їй рогата сова з вели­ким вузлом на спині.

- Куди це ти зібралась, сестрице?  - питає горлиця.

-Та от вирішила в інше місце переселитись,- відповіла сова,- - хоч на західній околиці лісу дупло в мене було затишне, і мишей та жаб там удос­таль.

- То навіщо ж переселятись?

-Ображають мене там,—  сказала сова. - Бачиш, людям мій голос не подобається. Кажуть: гидко слухати, хоч вуха затуляй. А хлопчаки, як поба­чать мене, починають камінцями кидати. Одного разу мало лану не перебили. От і доводиться на старість залишати насиджепе місце і шукати нового щас­тя. Хоч не часто, а все-таки кортить часом заспівати пісню. Хіба ж без цього можно жити?

- А голос у тебе справді, сестрице, неприємний? -  поцікавилася горли­ця.

- Та де там! Він у мене гарний, сильний,— відповіла сова,—ось пос­лухай-но.

Сова широко роззявила дзьоб і оглушливо закричала:

- Пу-у-гу! Ух-у ух!

Горлиця аж підскочила від несподіванки.

- Голос у тебе справді сильний,— згодилась вона.— Але я тобі, сестри­це, ось що скажу: даремно ти переселяєшся. І на східній околиці лісу твій го­лос мало кому подобатиметься. Постарайся краще навчитись інакше співати. Сова подумала, подумала і мовить:

- Твоя правда. Спробую.

Подалася вона назад до свого затишного дупла. Але виявилося, що на­вчитись інакше співати непросто. Пробувала сова і так і сяк. Співала то голос­но, то тихо, то протяжне, то коротко, то високим голосом, то низьким. Проте, хоч як старалась, а все виходило на один лад. їй самій власні пісні подоба­лись, а людям ні.

От сова і вирішила співати тільки вночі, коли люди сплять.