Чому не можна бити жаб

У далекі часи жили-були чоловік і жінка. Мали вони велике господарство, але порала його тільки жінка. Бо чоловік був ледар, якого ще світ не бачив. Тільки й знав їсти та спати. Та ще — на дуду грати. Від неробства він мав велике черево, важке воло на підборідді та малі руки й ноги.
 
Так вони й жили. Жінка працює від ранку до вечора, а чоловік лежить, куняє в холодку. Виспиться за день, а ввечері грає на дуду - так тихо, сумно, замрійливо. Та й - на все село.
 
Людям подобалися оті його вечірні дудіння. Усі натомлені після роботи, ледь плентаються додому, а дудар підбадьорює їх своєю грою. Так село звикло й засинати під ту дуду.
 
Ще одна користь була від того ледацюги: він, лежачи, довгою пряжкою спритно бив мух і комарів довкола себе.
 
Одного разу жінка зібралася у місто на ярмарок. Мала продати качок і гусей та накупити полотна, глиняного посуду, доброї шкіри на чоботи собі й чоловікові. Пішов і чоловік з нею. Там він купив собі відерце пива та потроху й видудлив його, бо мав куди влити. По тому звалився в холодку під вербою й захропів.
 
А жінка спродалася, накупила всього, що їй треба було: і сувій полотна, і дві рурки добре вичиненої шкіри, і глечиків та макітр для печі, ще й гостинців дітям своїм - медяників та бубликів. Завдала все це на плече і будить чоловіка:
 
- Додому ходімо!
 
А він і встати не може. Лише кліпає булькатими очима та каже:
 
- Неси мене...
 
Що робити? Не кидати ж чоловіка напризволяще. Бачить: геть розморило його.
 
А жінка була дужа, бо весь час у роботі. Завдала чоловіка собі на спину, а кошики з крамом прилаштувала нести в одній руці, бо другою треба чоловіка підтримувати, - та й пішла, згинаючись у три погибелі.
 
Ішла, ішла, аж тут річка. У ті часи мостів не було, люди переходили й переїздили річки вбрід у тих місцях, де мілко. Тож і жінка пішла через річку вбрід. Дійшла до середини і зупинилася, захиталася: вода тече швидко та ще й вище колін. І запаморочилася їй голова. Бачить жінка: от-от зараз упаде. І чоловік утопиться, і крам пропаде. І тоді жінка палко помолилася, звертаючись до великої захисниці жіноцтва - богині Мокоші.
 
Доброю і всесильною була Мокоша: допомагала вдовам і сиротам, навчала жінок рукоділлю та куховарству, оберігала вагітних. Тож до неї і звернулася жінка:
 
- Мокошо-Мокошо, мати наша рідна! Порятуй мене, бо впаду!
 
Почула Мокоша молитву нещасної жінки, вмить опинилася біля річки.
 
Великий гнів охопив богиню жіноцтва, коли вона вздріла ледачого череваня, що сидів верхи на жінці.
 
- Ах ти ж неробо бульката! - скрикнула Мокоша. - Жінка твоя весь вік так тяжко працює, та ще й мусить тебе носити на собі?!
 
У гніві неймовірному схопила Мокоша дударя та й жбурнула щосили у воду. І не просто скинула туди, а перетворила його на земноводне створіння: черевце велике, а кінцівки маленькі, кволі, немічні.
 
Жабою назвала Мокоша ту істоту.
 
А жінка випросталася та зі своїми кошиками перейшла річку і прийшла додому, до дітей. Працювала вона, як і раніше, завзято. Тільки вечорами жінку проймала туга. Сідала вона тоді на призьбі під хатою і чекала...
 
Аж ось від річки понеслося тихе, трохи журливе, замріяне:
 
- Ку-у-ум, ку-у-ум, ку-у-ум...
 
Заплаче гірко жінка й промовить крізь сльози:
 
- Впізнаю твій голос, чоловіче любий мій! Спасибі, що озвався.
 
І пішли від того чоловіка жаби. Такі добрі, беззахисні створіння. І ледаченькі, звичайно. Бо ото лежить собі жаба на лататті, не рухається, лише довгим язичком, ніби дударевою пряжкою, — лусь! - та й вбила комашку, проковтнула її.
Завітайте до нас:

Батьківські
поради

Грайся, навчайся та вчися дружити!
Унікальний продукт на українському ринку парні актівіті «Я+Ти». Що це таке? Це два блокноти створені спеціально для дитини та її друга. Усередині на дітей чекатимуть цікаві та незвичайні завдання на логіку, лічбу, читання, нестандартне мислення. Чому незвичайні? Бо не всі малюк зм...
Книжкові скарби
Для чого потрібні скарбнички? Правильно, щоб зберігати найцінніше. А для турботливих батьків немає нічого ціннішого, аніж посмішка їхніх дітей. Ховати посмішки до скарбничок – задум, прямо скажемо, не дуже, інша справа – ховати те, що ці посмішки викликає! «Скарбничка віршів&r...