Чого море солоне

 Був дід та й баба. І баба була дуже люта, а дід був їй підданий. Мали вони городець, зібрали трошки кукурудзів, насушили та й хочуть нести в млин. Та й не мали навіть мішка. Дід зібрав ті кукурудзи в решето та й іде до млина. Змолов і несе муку в решеті додому. А вітер як завіяв, як подув, ту муку йому підняв з решета й розвіяв. Приходить дід додому, а стара до нього:

— Ах ти такий і сякий! Та що ми тепер будемо робити? Іди мені, — каже, — і щоб ти без муки додому не вертав.

Ішов він, ішов та й зайшов у ліс. Довго йшов лісом та й найшов хату на курячій лапі. Подивився він у ту хату, а там лежить баба на лавиці. Ніс до стелі, а губа одвисла аж до підлоги.

— Чого ти, — каже, — чоловіче, сюди прийшов? А він у плач.

— Таке й таке, мене баба вигнала. І розказав їй свою біду.

А та баба була мама всіх вітрів.

— Знаю я, — каже, — то Вітер це зробив, то той мій наймолодший збитошник. У такого бідного муку забрав. Треба тебе винагородити.

І каже йому баба так:

— Ось тобі клубочок. Тримай ниточку, клубочок буде котитися напередь тебе. І йди до Дажбога. Лиш тілько рано вставай, і щоб ти до схід сонця був там. Бо рано, зі сходом сонця бог Дажбог виходить у круговорот, і вже до вечера ти його не будеш бачити.

Послухав він, пішов за клубочком і прийшов до Дажбога. І розказав йому свою біду.

— Ах, — каже, — так? Його нема дома, того Вітра, але я його вкараю. Я даю тобі, — каже, — оцей пулярець. В нім є грошик. Кілько ти його розкриєш, тілько возьмеш грошей. І будеш, — каже, — мати собі грошей, кілько тобі треба.

— Добре.

І він подякував і пішов додому. Прийшов, а баба до него. А він каже:

— Мовчи, бабо. Я таке маю, що тепер ми будемо добре жити. Тепер будуть у нас гроші.