Чия шапочка?

Лежала на стежці червона шапочка з голубою китичкою. Кралася Кицька за Мишкою, побачила шапочку.
— Няу, няу! Гарна шапочка!
Натягнула Кицька шапочку на голову. Не чути їй, як Мишка шарудить у куточку.
— Няу! Як прикро — шапочка вушка затуляє, — засмутилася Кицька. — Віддам шапочку Півникові.
— Ку-ку-рі-ку! — зрадів Півник. — Пр-рек-к-рас-на шапочка!
Надів її.
— Я-к-ка прикрість! — мало не розплакався Півник. — Шапочка закриває мій гребінець. Ніхто мене не називатиме більше Півником-братіком, Золотим Гребінчиком.
— М-му! Дай ме-ні прим-міряти шапочку! — попросила Корова.
Начепила вона шапочку і глянула в корито з водою, як у дзеркало.
— Ні, на м-моїх рогах шапочка не м-може трим-матись!
Тут нагодився Песик.
— Прим-міряй шапочку! — сказала Корова. Надів її Песик.
— Р-р-р! Ця гар-рна чер-рвона шапочка мені не підходить! Вона стир-рчить на моїх вухах!
— А ти склади їх!
— Р-р-р! Мої вуха завжди повинні стояти стор-рчма, щоб кр-раще чути. Я охор-роняю двір-р!
Поклав Песик шапочку на ґанок і влігся поруч.
Вийшло на ґанок Малятко, побачило шапочку, від радості на одній ніжці застрибало.
— Спасибі, Песику! — подякувало Малятко. — Цю червону шапочку з голубою китичкою мені мама подарувала. Як добре, що вона знайшлася.
І одягнуло Малятко шапочку. Якраз прийшлася.