Українська Русский

Чарівний пензлик

Жив колись у глухому селі хлопчик, по імені Чхон Дон.

Дуже любив цей Чхон Дон малювати, але от лихо - не було в нього пензлика. І грошей, щоб пензлик купити, теж не було.

За давніх часів у Кореї не було ручок й олівців, писали й малювали пензликами.

От і малював Чхон Дон чим потрапило. Прийде, бувало, у ліс, візьме шматочок кори, знайде гострий камушек і дряпає їм по корі: дерева так гори малює. А те побіжить на річку й прутиком по прибережному піску водить - гарні картини виходять.

Сусіди картинами любуються: як живі на піску квіти розцвітають, дерева ростуть.

- От би купити Чхон Дону пензлик, - говорять. - Так тільки звідки на неї гроші взяти? Село наша бідна. Ні в кого гроша мідного немає.

А Чхон Дон про пензлик і мріяти не сміє. Малює паличкою на піску так на землі сирої й людям показує. Нехай помилуються, яка краса навколо них, а те працюють із ранку до ночі, ні гір високих, ні рік швидких не зауважують.

Якось раз намалював Чхон Дон на піску більшу картину: високі гори коштують, на горах могутні дерева ростуть, а через одне дерево тигр визирає.

Цілий день приходили селяни на берег ріки картину дивитися, а надвечір жителів сусіднього сільця привели, тієї, що за перевалом була.

Помилувалися люди картиною чудесної й розійшлися по будинках.

А Чхон Дон усе в річки коштує, на картину дивиться. "Прийду ранком - ні гір, ні дерев, ні тигра не побачу: занесе картину піском", - думає він.

Смутно йому стало від таких думок. Але робити нема чого, пішов він додому й ліг спати.

І з'явився йому в сні сивий старий і сказав:

"Не горюй, Чхон Дон, що твою картину піском занесло. Не прийде тобі більше малювати паличкою. Дам я тобі чарівний пензлик будеш тепер цим пензликом малювати".

Сказав так і простягнув Чхон Дону пензлик. Обрадувався Чхон Дон:

"Спасибі тобі, дідусь!"А старого вуж і сліду нема, немов його й не було.

"Дідусь, дідусь!" - закричав Чхон Дон і прокинувся.

Зітхнув Чхон Дон: "Виходить, це сон був!" Повернувся він на інший бік, хотів ще небагато поспати, так щось раптом його в бік укололо. Дивиться Чхон Дон, очам не вірить - поруч із ним пензлик лежить, поблискує. Взяв Чхон Дон пензлик, а вона із чистого золота зроблена.

Ледве Чхон Дон ранку дочекався. А як сонце встало, побіг він у гори, відірвав від дерева шматочок кори й почав малювати з. Тільки домалював він остання перинка, забив птах крильми, злетіла з картини й злетіла в синє небо.

Зачудувався Чхон Дон: "И впрямь, виходить, чарівний пензлик!" Побіг він швидше до ріки, взяв великий камінь, намалював на ньому окуня.

- Ну-ка, окунь, пливи, - говорить.

Стрепенувся окунь намальований, зісковзнув з каменю - і бултих у воду!

З тих пор став Чхон Дон золотим пензликом малювати. Що його попросять, то він і намалює. І картини його чарівні відразу ж оживають. Попросять селяни вола намалювати - намалює Чхон Дон вола великого, і в ту ж мить оживе віл; попросять хлопчиська пташок різнобарвних намалювати - намалює Чхон Дон різнобарвних пташок.

Всі люди радуються, Чхон Дону дякують. Один багатій Пак недово-лен: те він один добре жив, а отут всі селяни потреби не знають. "Непорядок це, - думає Пак, - треба відібрати в Чхон Дону пензлик".

Виждав він зручний момент, коли все село в полі були, сіл на найкращого коня й до Чхон Дону поїхав. Під'їхав до будинку, кричить:

- Виходи, Чхон Дон! Віддавай свій пензлик! Я сам малювати хочу!

Злякався Чхон Дон: ну як відбере багатій пензлик, що тоді буде? Знову зубожіють селяни. Взяв він скоріше пензлик:

- Виручай, пензлик!

Миттю намалював Чхон Дон бойового коня, підхопився коневі на спину й назустріч Паку помчався. Б'є кінь копитами об землю, з рота в нього полум'я тхне, з вух дим валить. Злякався Пак, повернув скакуна й давай його шмагати. Здійнявся скакун дибки , лунко заіржав, скинув Паку додолу й умчався в гори - тільки його й бачили. А Пак крекче, охає, ніяк здійнятися не може.

Засміявся Чхон Дон:

- Будеш знати, як за чужим добром полювати! Не здумай без мене селян кривдити: я незабаром повернуся.

Сказав він так, стьобнув коня й зник з виду.

Скакав Чхон Дон три дні й три ночі й доскакав до Сеула, де жив ВАН Кореї. Зліз він з коня й став по Сеулу ходити, дивитися, як простий народ живе. Ходив, дивився-дивився, бачить - погано живеться бідному люду: всі його кривдять, а поскаржитися комусь.

Став тоді Чхон Дон у чиби до бідняків заходити, рис так одяг малювати. Незабаром все місто про чарівний пензлик знав.

[Чиби - корейський будинок.]

Почув об цьому сам великий Ван, розгнівався: як сміє зухвалий хлопчисько володіти чарівним пензликом?

Повелів він слугам розшукати нахаби й негайно в палац доставити. Стали слуги по місту нишпорити, у чиби заглядати. Зайдуть у чиби й давай по кутах шарити: є в чиби рис так одяг - виходить, побував уже тут Чхон Дон.

Обійшли вони всього будинку - скрізь мішки з рисом коштують, скрізь одяг нова лежить. Може, його вже й у місті немає?

Раптом бачать слуги: коштує на окраїні чиби, маленький, старий, от-от розвалиться. Зайшли, дивляться - ні рису, ні одягу нової немає. Сховалися слуги получше й стали Чхон Дону чекати.

От уже сонце сіло, на небі зірки запалилися, а Чхон Дону досі немає. Нарешті пролунали чиїсь кроки, і в чиби ввійшов хлопчик із золотим пензликом у руках.

- Здрастуйте, люди добрі, - говорить. - Я прийшов вам допомогти.

Замахала на нього руками господарка:

- Біжи скоріше, синок, тут злі люди сховалися. Повернувся Чхон Дон до дверей, хотів у двір вибігти, так де там: вискочили слуги Вану, схопили Чхон Дону, відібрали в нього чарівний пензлик, самого міцно-преміцно мотузками зв'язали й у палац повели.

Привели його в палац, посадили в темницю, а ранком до Вану повели.

Сидить ВАН Кореї на троні, шовковим віялом обмахується.

- Отож ти який, негідний хлопчисько! - говорить. - Ану ж бо намалюй що-небудь.

Розв'язали Чхон Дону руки, дали йому золотий пензлик і стали чекати, що далі буде.

Взяв Чхон Дон свій пензлик, змахнув нею два рази, і по підлозі величезна жаба застрибала - приг-скок, приг-скок - прямо до трону, де Ван сидить.

- Ай-я-яй! - заволав Ван і на трон підхопився. - Бийте її, бийте!

Кинулися слуги жабу ловити, бігають, кричать, один на одного натикаються. Ледве піймали. А Чхон Дон коштує посміхається. Побачив Ван, що хлопчисько над ним сміється, розлютився й наказав Чхон Дону в темницю кинути.

Схопили слуги Чхон Дону, закували залізними ланцюгами й у темницю кинули.

Пішли вони потім до Вану й давай золотим пензликом малювати. Так тільки де їм, недотепам! Собака в них на кішку схожий, тигр - на зайця величезного, навіть мішок з рисом і той намалювати не можуть.

Зліз тоді із трону сам великий Ван, взяв пензлик:

- Дивитеся, як малювати треба! Сказав він так і став шматок золота малювати. Малював, і вийшов у нього величезний камінь. Покотився камінь прямо Вану під ноги. Ледве встиг Ван убік відскочити. А камінь докотився до того місця, де Ван стояв, ударився із усього маху об трон і розбив його вщент.

Розсердився Ван, повелів слугам викинути камінь, а сам дерево із прийнявся. Тільки намалював стовбур вигнутий - перетворився стовбур в отрутну змію. Засичала змія й до Вану поповзла.

Заметався Ван по залі.

- Ловите її, ловите, бийте її! - кричить. Стали слуги змієві ловити, насилу піймали.

Бачить Ван - не слухається його чарівний пензлик. Довелося йому знову Чхон Дону кликати.

Привели слуги Чхон Дону.

- Ну, Чхон Дон, вибирай: або малювати будеш, або накажу стратити тебе без зволікання, - говорить йому Ван.

Робити нема чого - довелося Чхон Дону погодитися.

Зняли з його важкі ланцюги, дали золотий пензлик, а позад стражника поставили, щоб пустив він у Чхон Дону гострі стріли, якщо той Вану ослухається.

Почухав Ван у потилиці, подумав та й говорить:

- Нарисуй-ка, Чхон Дон, озеро.

Змахнув Чхон Дон пензликом - раз-два! - і з'явилося посередині залу блакитне озеро. Обрадувався Ван:

- А тепер намалюй човен гарну.

Снову змахнув Чхон Дон пензликом - і захиталася на синій воді із човен.

Заліз Ван у човен і давай по озеру плавати, пісні з. Качався, а потім і говорить:

- Що за інтерес у човні качатися, якщо хвиль немає? Сделай-ка мені хвилі!

Провів Чхон Дон по воді пензликом - і пішли по озеру хвилі: чхуль-лон, чхуль-лон. Захиталася на хвилях човен, а Ван і радий.

- Ще, - кричить, - ще! Зроби хвилі вище!

Знову провів Чхон Дон по воді кистю, і заходили по озеру хвилі, так не такі, як у перший раз, а більші, високі: чхаль-лан, чхаль-лан. А Вану все мало.

- Зроби ще вище! - кричить. - А те велю стратити тебе!

Змахнув Чхон Дон кистю щосили , здійнялася величезна хвиля, перевернула човен, і Ван відразу до дна пішов.

Кинулися слуги Вану рятувати, і теж усі потонули.

А Чхон Дон намалював білого журавля, сіл йому на спину й відправився в інші міста й села бідним людям допомагати.

Хлопчик Ірл Лам
Овдовіла фортеця в ущелині Сунчхан
Чарівна подушка
Гора Трьох Років

Завітайте до нас:

Батьківські
поради

5 дитячих аудіокниг, які варто послухати в навушниках Audio-Technica

Як показує практика, читання не завжди миттєво стає улюбленим заняттям будь-якої дитини – досить часто цей процес асоціюється виключно з навчанням та школою, тому викликає втому та неприємні емоції. У той же час, допитливість та цікавість так і залишаються головними рисами характеру більшос...

День Ангела. Червневі імена

1 червня — Іван, Сергій; 2 — Іван, Йосип, Раїса, Микита, Тимофій, Олексій; З — Костянтин, Олена, Михайло, Федір, Касян; 5 — Михайло, Леонтій, Фросина; 6 — Євпраксія, Стефан, Федора, Микита; 7— Іван; 8 — Юрій, Олександр, Олена, Андр...