Богатирський кінь

Їхав я вчора з дроздівським козаком Прокопом Ярмоленком із Дроздівки в Переходівку. Дорогою ми якось розбалакались про коней, і я розказав йому, що бачив годів шість чи сім назад в Чернігові на земській конюшні дуже гарного карабаського жеребця, що за того жеребця заплачено було шість тисяч карбованців і що як вели його раз із Носівки в Чернігів, то держали його на канатах два солдати і десять мужиків. 
- А не знаєте, де тепер той кінь є? - попитав мене Ярмоленко. 
- Бог його, - кажу, - знає: ті земські конюшні тепер ништожені, а коні чи розпродано, чи що. 
- Отже я знаю, де той кінь, - каже Ярмоленко, якось мудро всміхаючись, - він хазяїна найшов. 
- Якого хазяїна? Хіба він крадений був чи втеклий? Да й далеко йому хазяїна шукати: він куплений верст тисяч за дві. 
- Та не те, - каже Ярмоленко, - коли ви кажете, що то такий кінь був, що в дванадцяти насилу держали, то непевний кінь був, не простий, а богатирський. А такий кінь зроду не вдержиться у простого чоловіка, а як прийде йому урем'я - безпремінно втече і знайде собі хазяїна-богатиря. Ото ж у нас є москаль одставний, так він ходив на заробітки у Чорноморії і розказував штуку про сеє. «Косило, - каже, - нас у хазяїна чоловік з двадцять, чи, може, й більше. І був між нами один, Бог його знає звідки, скільки не розпитували - не каже. Чоловік, як і всі люди: і косив так, як усі, тільки було як посядемо їсти, то він зроду не сяде вкупі з людьми, а набере собі хліба там і всього та сяде оддалік і їсть. От косим ми, - каже той москаль, - неділь три, чи що, аж якось біжить проти нас кінь, та такий, що я, - каже москаль, - увесь світ сходив, а такого доброго коня не бачив. От отаман і каже: «Ану, хлопці, піймаймо сього коня, то, певне, буде од когось на порцію». От всі ми до коня. А той чоловік: «І не турбуйтесь, - каже, - дурно; не піймаєте ви сього коня, опріч мене нікого він до себе не підпустить». Ми в регот, та все-таки до коня. Обступили ми його чоловік в двадцять, давай підступать, а він як вискалить зуби, як зарже - наче грім прокотивсь, та на нас. Ми - врозтіч, а він через нас так і перелетів, наче птиця, та одбіг трохи і став, як укопаний. «А шо, браття, - каже той чоловік, - піймали?» - «А ти піймаєш?» - питає отаман. «Я-то піймаю!» -«Гляди ж, - каже отаман, - не піймаєш, то лопаток спитаєш». 
А отаману, да й нам, досадно, значить, що ми всі не піймали коня, а він береться. От той чоловік іде до коня - той стоїть, як овечка; підійшов зовсім, взяв за гриву, по шиї, по голові гладить, всміхаючись. Стоїть кінь. Погладив так та й каже: «Здоров, товаришу. Давно я ждав тебе та таки дождався; тепер, - каже, - не розлучимось». А кінь на це як зарже! Та так прегарно, приязно. «Ну, погуляй же», - каже. Та до нас, а кінь стоїть. «Ну, - каже на хазяїна, - тепер нам треба рощитатись та й розпрощаємось». А він, значить, грошей за роботу ще ні копійки не брав. Хазяїн давай було просить, щоб зостався, - так ні. «Не можна, - каже, - прийшов мій час, треба йти, куди мене Бог посилає. Пошли ти, - каже на хазяїна, - купить півтора відра горілки за мої гроші, вип'ємо на прощання!» 
От узяв один там дві бочечки: одну в піввідра, другу у відерко, сів на хазяйського коня - в мент прибув з горілкою. От той чоловік узяв піввідеркову бочечку: «Оце ж мені, - каже, - братця, порція, а це вам». Та й дає нам відрове барильце, а сам одіткнув воронку, притулив барильце до рота, закинув голову та так духом піввідра й видув. «А закусувать, - каже, - не буду: не хочу вас ображать, бо як почну після сеї порції закусувать, то не стане усього того хліба, що вам хазяїн наготовив». Так взяв кришечку хліба і вкинув у рот. «Ну, тепер, - каже, - прощавайте! А ті моїх три карбованці, що в хазяїна ще є, дарую вам на порцію!» Та прийшов до коня, взяв його за гриву та так без сідла і гнуздечка й сів. Кінь як стрибне, так усіма чотирма ногами по копцю й вибив у коліна завглибки. Та й пішов далі. З півверсти ми його бачили, а там і щез: Бог його знає, де й дівся. От ми, - каже той москаль, - пішли по сліду, аж усюди так і знать: де ступне той кінь ногою, так копець у коліна. Так з півверсти слід був, а далі вже й не знать нічого. А він, значить, уже горою пішов, на крилах, бо богатирські коні крилаті!»
- Що ж се воно значить? - попитав я Ярмоленка, вислухавши сю історію. 
- А що воно значить? - одказує той. - Значить, той чоловік був прирожденний богатир, та края йому до якого часу не було, а вони без коня - нічого. От він і був так, як і простий чоловік: і косив, і все робив, як і всі люди. А прийшов його час, найшов його той кінь, що йому приділен, от він і пішов на своє місто, на службу. 
- Яка ж у їх служба, і де вони живуть, тії богатирі? 
- Бог їх святий знає! Кажуть, десь на гряниці чи зміїв стережуть, чи Бог його знає: сього вже іменно не докажу вам.
Завітайте до нас:

Батьківські
поради

Планшет - золотий ключик до світу казок
У кожного дитинство асоціюється з чимось прекрасним, добрим та світлим. Яскраві іграшки, барвистий одяг та старі-добрі казки - саме те, що треба. Нічого не замінить малюкам мамину казочку на ніч, теплі обійми та ніжні цьомчики. Але сучасні діти зовсім не схожі на нас, дорослих. Вони прагнуть само...
Новинки до книжкового Арсеналу
«Книжковий Арсенал» – це найдовгоочікуваніша подія читацької весни! І видавництво «Ранок» підійшло до неї з усією властивою їм відповідальністю, креативом та вмінням передчувати найтрендовіші та найжаданніші віяння в книжковому світі. Ми зібрали свіженькі хіти, щ...