Бог та бідний вовк

Був собі бідний вовк, що трохи не здох з голоду: ніде нічого не піймає. От і пішов до Бога просить їжі. Приходить до Бога та приставився таким бідним, таким бідним, ще гірше, ніж був. 
- Боже, - каже, - милостивий, дай чого їсти, бо пропаду з голоду. 
- А чого тобі їсти? - каже Бог. 
- Чого дай, то дай. 
- Отам на луках пасеться попова кобила, вона ніяк не підбіжить, оту й з'їж. 
От вовк мерщій од Бога - трюх-трюх - так біжить! Та до кобили: , 
- Здорова була, кобило. Казав Бог, щоб я тебе з'їв. 
- Що ж ти таке, що ти мене будеш їсти? 
- Вовк! - каже. 
- Та брешеш, - собака. 
- їй-богу, - каже, - вовк. 
- Ну, коли ж ти вовк, то з чого ж ти починатимеш мене їсти? 
- А з голови. 
- Е, вовчику, - каже, - вовчику. Коли вже ти наважився мене з'їсти, то починай з хвоста. Поки доїси до середини, - а я все буду пастись, - та й доситішаю. Тоді ти й закусиш ситеньким. 
- Чи так, то й так, - каже вовк. 
Та зараз до хвоста. Як потягне за хвіст. А кобила як вихоне задом, як дасть копитами в пику... Вовк не знає вже, чи па сім, чи на тім «світі. А кобила як дремене - аж курява встала. От вовк сидить собі та й думає: 
- Чи я не дурний, чи я не скажений, чому було не хватати за горло?! 
От він знов потяг до Бога просить їжі. 
- Боже, - каже, - милостивий. Дай хоч трохи попоїсти, а то опухну з голоду. 
- Хіба, - каже Бог, - тобі кобили мало? 
Вовк лається: 
- Хай, - каже, - з неї шкуру живцем на гамани злуплять. Не то не наївся, а мало пики не розбила... 
- Ну, коли так, - каже Бог, - то піди отам над яром такий ситий баран пасеться, то ти його й з'їж. 
Пішов вовк. Баран пасеться над яром. 
- Здоров, баране. 
- Здоров. 
- Казав Бог, щоб я тебе з'їв. 
- А що ти таке, що їстимеш мене? 
- Вовк, - каже. 
- Та брешеш, - собака. 
- Ні, їй-богу, - каже,- вовк. 
- А коли ж ти вовк, то як ти мене їстимеш? 
- Як їстиму? З голови почну, та й увесь мій - не як. 
- Е, вовчику, - каже, - вовчику. Коли вже наважив мене з'їсти, то стань краще он там над яром і рот роззяв, а я сам так туди й ускочу. 
- Ставаймо, - каже. 
От став він якраз над кручею - така круча! Роззявив рот, так тая паща аж зяє: от би проковтнув. А баран як розженеться, як вчистить у лоб! Вовк - беркиць у яр... Добре наївся. Сів тоді сердега та й плаче: 
- Чи я не дурний, чи я не скажений... Чи то видано, щоб живе м'ясо та само у рот ускочило?... 
Думав-думав та й пішов знову просить їжі до Бога. 
- Боже, - каже, - милостивий, Боже милосердний. Чого дай, то дай попоїсти, а то пропаду з голоду. 
Бог каже: 
- Такий з тебе їдець. Тобі якби само в рот ускочило... Та вже що з тобою робити: піди, там чоловік по дорозі згубив сало - то й твоє, воно нікуди не втече. 
Послухав вовк, прийшов на місце - аж лежить сало. Він сів та й думає: 
«Добре, з'їм я його. Але ж воно солоне - пити захочеться. Піду спершу нап'юся, а тоді вже й з'їм». 
Пішов. Поки там до річки та од річки, а чоловік оглядівся, що нема сала, - повернувся - коли воно лежить. Узяв те сало. Приходить вовк - нема сала. От сів та й плаче: 
- Чи я не дурний, чи я не скажений. Хто таки, не ївши, п'є? 
Сидів-сидів, а їсти аж-аж-аж... Йде знову до Бога просити їжі. 
- Боже, - каже, - милостивий, Боже милосердний. Чого дай, то дай попоїсти, а то віку не доживу. 
- Та й набрид же ти, - каже, - з тією їжею. Та що вже з тобою говорити: піди, там, недалечко села, пасеться свиня, - оту й з'їж. 
Пішов. 
- Здоров, свине. 
- Здоров. 
- Казав Бог, щоб я тебе з'їв. 
- А що ти таке, що ти будеш мене їсти? 
- Вовк! 
- Брешеш, - собака. 
- Ні, - каже, - вовк. 
- Хіба ж, - каже, - вовкові їсти нічого? 
- Нічого, - каже. 
- Коли ж, - каже, - нічого, то сідай на мене, я тебе повезу на село. У нас тепер вибирають усяке начальство, - може, й тебе виберуть. 
- Чи так, то й так. Вези. 
Сів на свиню. Прибіга в село, та як закувіка - аж вовк перелякався. 
- Чого се ти, - каже, - кричиш? 
- Та це ж я, - каже, - скликаю громаду, щоб тебе швидше вибрали за начальство. 
Коли це люди як сунуть з хат з кочергами, з рогачами, з лопатами... Хто що запопав. У вовка аж дух сперло од страху. От він потихеньку до свині: 
- Скажи, чого це так багато народу біжить? 
- Та це ж, - каже, - для тебе. 
От народ як зсадив вовка, як почав пірчить, то вже йому й їсти перехотілося - насилу живий вирвався. Як дьорне, та прямо до Бога. 
- Боже, - каже, - милостивий, Боже милосердний. Дай чого-небудь хоч кришечку попоїсти, а то от-от кінець віку. 
Бог каже: 
- Піди, там он іде кравець. Нападеш на нього та й поживишся. Ледве потопав вовк. Перестріва на дорозі кравця: 
- Здоров, чоловіче. 
- Здоров. 
- Казав Бог, щоб я тебе з'їв. 
- А що ти таке, що станеш мене їсти? 
- Вовк,- каже. 
- Брешеш,- собака. 
- Ні,- каже, - їй-богу, вовк. 
- Та малий же ти з біса. Ану, давай я тебе поміряю. 
Та як укрутить у хвіст руку - і давай міряти аршином! Міряв його, міряв - уже тому вовкові й дихать не хочеться, а він усе міряє. Та приказує: 
- Аршин вздовж, аршин впоперек! 
Доти міряв, поки й хвіст у руці зостався. Вовк як чкурне! Та годі вже до Бога, побіг до вовків: 
- Вовчики-братики, таке й таке лихо. 
Вони давай гнаться, давай гнаться за тим кравцем. Що тут у світі робить? Бачить - біда. Аж стоїть дерево. Вій на те дерево: заліз аж па саму верховину. А вовки так те дерево й обступили та аж зубами клацають... Куций і каже: 
- От як ми зробимо: я етапу насподі, а ви всі на мене, усі на мене, один зверх другого, аж поки досягнем вражого сина... 
Стали вони один зверх одного - така драбина. От уже одному жомові стати і кравця дістати. Кравець бачить, що непереливки, та й каже: 
- Понюхаю хоч напослідок табаки. Тільки-но понюхав та як чхне: 
- Апчхи! 
А спідньому вчулося, що той верхнього міря та каже: «аршин!» Та як пирсне відтіля, а вовки як посиплються наниз, та драла... 
Зліз тоді кравець з дерева та й пішов собі безпечно додому. Живе собі з молодицею та їсть книші з паляницею. І я там був, мед-пиво пив, по бороді текло, а в рот не попало. От вам і казка, а мені бубликів в'язка, мені колосок, а вам грошей мішок.
Завітайте до нас:

Батьківські
поради

Грайся, навчайся та вчися дружити!
Унікальний продукт на українському ринку парні актівіті «Я+Ти». Що це таке? Це два блокноти створені спеціально для дитини та її друга. Усередині на дітей чекатимуть цікаві та незвичайні завдання на логіку, лічбу, читання, нестандартне мислення. Чому незвичайні? Бо не всі малюк зм...
Книжкові скарби
Для чого потрібні скарбнички? Правильно, щоб зберігати найцінніше. А для турботливих батьків немає нічого ціннішого, аніж посмішка їхніх дітей. Ховати посмішки до скарбничок – задум, прямо скажемо, не дуже, інша справа – ховати те, що ці посмішки викликає! «Скарбничка віршів&r...