Благочестива розбійниця

Колись ще не було залізниць , і люди їздили на підведеннях. От один єврей один раз поїхав до цадика. Справа була в п'ятницю, він поспішав й, як на зло, заблудився. Їде-їде, раптом бачить світло, під'їхав ближче, бачить - забір, ворота, він і в'їхав прямо у ворота, а у дворі коштують два євреї. Запитує він їх,  чи можна йому залишитися тут на суботу. Відповідають йому: так, але до нас, якщо заїжджають, то назад не виїжджають. Отут зрозумів єврей, що потрапив до розбійників, і став просити відпустити його, пошкодувати його, але ті у відповідь одне: від нас виходу нікому немає. Тоді єврей став плакати, пропонувати гроші, а ті відповідають: ми грошей не беремо - ми беремо душу. Отут єврей став ще пущі благати, просити. Коли один з розбійників говорить:

- Знаєш що, запитаємо в нашої матері, як вона скаже, так і зробимо.

Зайшли в будинок. А в будинку всі суботнім-суботній-по^-суботньому: на столі біла скатертина, дві свічі. Підійшли до кімнати матері - вона замкнена, але через замкову щілину гість бачить, що коштує жінка, читає Шмойноэсре. Помолилась, відкрила двері й вийшли до них. Отут розбійник розповів їй про прохання гостюючи відпустити його знадвору .

- Про це не може бути й мови, - відповідає мати. - Сто й одне - усе одне. У мого сина легка рука й дуже гострий ніж, - ви навіть не відчуєте.

Тоді гість ще більше став неї просити, а вона своє:

- Відпустити вас ми не можемо. Ми хіба розбійники? Хіба ми виходимо на більшу дорогу й вистачаємо людей? Ми вбиваємо тільки тих, кого Бог нам посилає. Сто й одне - усе одне. Я благочестива, і я виконую волю Божу - кого Малхамовес не може вмертвити, того Господь Бог, так буде благословенне Його ім'я, посилає до нас. Ви тільки не тривожтеся, виберіть собі будь-яке ліжко, - а вуж інше зробить мій син, у нього легка рука й гострий ніж, ви навіть не відчуєте.

А він все просить, щоб його відпустили: так, мол, і так, залишив будинку дружину, дітей, господарство. Розбійниця у відповідь:

- Не говорите глупостей. Діти будуть жити без вас, господарство будуть вести без вас. Сто й одне - усе одне.

Коротше кажучи, бачить єврей: нічого не виходить, і став просити, щоб хоч відклали його смерть до завтра. А розбійниця говорить:

- Ні, до завтра не вийде. У суботу ми не вбиваємо.

- Тоді нехай буде в неділю або в суботу ввечері, - просить гість.

Мати розбійників подумала й уирішила:

- Добре, нехай з у суботу ввечері.

Ну, переночував єврей цю ніч у розбійників. Ранком вийшов у двір і бачить за будинком купу людських костей, відрубаних голів, рук, ніг - ледве в непритомність не впав. Іде далі й бачить: стежка. З не була, думає, треба бігти! Не втечеш - увечері заріжуть, а втечеш і піймають - однаково  заріжуть. Коротше кажучи, пустився єврей бігти по стежці й біг, поки не вибрався в поле. А там мужики косили жито. Він і запитує, як йому потрапити в містечко. Вони докладно пояснили, що треба, мол, іти до річки, а через річку вплав. Підійшов з до річки, раптом чує за спиною лемент: "Не ходи! Не з!", дивиться - біжить до нього якась людина. Він з: не із  чи тих учорашніх розбійників? Ні, біжить мужичок. Підбіг і говорить:

- Тут не пливи, тут потонути можна. Іди геть там - там убрід перейдеш.

З так і зробив, перейшов річку вбрід і потрапив у містечко.

От і все.