Українська Русский

Безрука дівчина

Давним-давно, дуже багато років тому жили-були брат і сестра.

Сестра була дуже милою білявою дівчиною, з добрим серцем. Була вона як сонячне проміннячко, а кликали неї - Лусик, що по-вірменському так і значить - промінь світла.

Брат Лусик женився й привів у будинок дружину. А дружина, побачивши, що всі навкруги захоплюються, поважають і люблять Лусик, затаїла до неї люту злість. Оселилася в її серце чорна заздрість. Початку вона розпускати всякі слухи, небилиці й брудні плітки про Лусик, щодня доводячи її цим до сліз.

Брат Лусик як міг, підтримував свою сестру. Ніколи він не повертався додому голіруч : те принесе Лусик квіти, то купить їй нове плаття, те ще який-небудь подарунок.

І Лусик ставало добре на душі. Вона знову ставала веселою й щасливою дівчиною-красунею, і всі навколо захоплювалися їй, поважали й любили її. А невістка в такі моменти просто знемагала від заздрості й злості.

І задумала вона позбутися від Лусик. Один раз, коли її чоловік пішов на роботу, вона перевернула нагору дном всі меблі в будинку, перебила весь посуд і кухонне начиння, що тільки можна було розбити. А сама встала у вхідних дверей, схрестила руки на груди й стала чекати повернення чоловіка додому.

Побачивши, що він іде, вона в розпачі заламала руки й початку кричати:

- Горі, горі нам! Усе, що було в нас, - усе твоя улюблена сестричка нагору дном перевернула, весь посуд перебила!

- Не плач так гірко, женушка дорога. Всі ці речі ми зможемо купити.

Подумаєш - тарілка розбилася. Ми іншу візьмемо. Але якщо ми розіб'ємо серце Лусик, те іншого нам не знайти.

Дружина зрозуміла, що її злісний план провалився. Тоді, на інший день, коли чоловік пішов на роботу, вона взяла його улюбленого коня й відвела на далекі луги.

Там вона коня й кинула. А сама повернулася додому, устала у дверях, схрестивши руки на груди, і стану чекати повернення чоловіка.

- Горі, горі нам! Твоя ненаглядна сестричка взяла пасти улюбленого коня твого й втратила його на далеких лугах. Вона ж просто хоче розвалити наш із тобою будинок!

- Це не лихо - відповідає чоловік. - Це всього лише кінь. Якщо він пропав, то я ще більше буду працювати, зароблю грошей і куплю іншого. А хіба можна купити іншу сестру?

Коли зла сестра зрозуміла, що й цей її план не спрацював, вона розлютувалася . Злість переповнила її й вона пішла на жахливий злочин. В одну з ночей вона вбила своєї власної дитини, що спали в колисці, а закривавлений ніж сховала серед речей Лусик. Потім вона прийнялася рвати на собі волосся й вити:

- ПРО, горі мені! Моє дитя, моє безневинне дитя ненаглядне!

Брат і сестра прокинулися й побачили, що дитина вбита в колисці. Серця їх ледь не розірвалися від горя. Але хто ж міг зробити такий дивовижний учинок?

- Хто це зробив? - репетувала дружина. - Нікого не було в будинку. Давайте пошукаємо навкруги, може, ми знайдемо знаряддя злочину й догадаємося, хто вбивця!

Усе погодилися й почали пошуки. Нарешті, у речах, що належать Лусик, виявили закривавлений ніж. Це було неймовірно, але це було саме так!

- А-а! Це все твоя ненаглядна сестра! - закричала зла дружина, обливаючись слізьми.

Вона рвала на собі волосся, роздирала нігтями особа до крові й вила крізь сльози не своїм голосом:

- ПРО, моє дитя, кровиночка моя! ПРО, єдине моє дитя!

Ранком страшна новина облетіла всі околиці. Люди були обурені й ображені настільки мерзенним злочином. Збуджені, вони вимагали покарання для вбивці. Мати загиблої дитини ридала й волала до правосуддя. Нещасну, безневинну Лусик ув'язнили .

Коли відбувся суд, то вирок, винесений суддею, вив такий: відрубати Лусик обидві руки.

Через деякий час після приведення вироку у виконання, після того, як зарубцювалися рани, Лусик відвезли в далекий ліс. Там її й залишили.

Стала Лусик бродити по лісовій хащі, скитаясь між величезними деревами.

Продираючись через кущі й буреломи, вона роздерла весь свій одяг у жмути.

Комарі нещадно кусали Лусик, лісові бджоли боляче жалили, - у неї адже тепер не було рук, щоб відігнати їх. Нарешті, Лусик знайшла собі притулок у порожньому стовбурі великого дерева.

А трапилося так, що саме в цих місцях полював царський син. Його мисливські собаки оточили дерево, усередині якого ховалася Лусик, і підняли гавкіт. Царевич і його звитий подумали, що собаки обклали якогось дикого звіра. Вони стали віддавати їм команди, щоб вигнати його назовні.

- Не нацьковуйте собак на мене, мій володар, - закричала дівчина. - Я людина, а не звір.

- Якщо ти людина, тоді виходи, - сказав царевич.

- Я не можу, я зовсім гола, мені соромно.

Царевич зстрибнув з коня, скинув із себе плащ і дав його одному зі своїх слуг, щоб той відніс його до дерева.

Одягши плащ, Лусик вийшла зі свого притулку. Вона була так прекрасна, що будь-який чоловік забув би геть усе , побачивши таку красу. Царевич був зачарований.

- Хто ти, прекрасна діва й чому ти ховаєшся тут, у порожньому стовбурі цього дерева?

- Я сама звичайна дівчина. Я залишилася на білому світлі зовсім одна. А раніше в мене був будинок. У мене був брат, але його дружина прогнала мене.

- Я не кину тебе в такому лиху, - сказав царевич.

Він взяв Лусик із собою, а батькам своїм сказав, що дуже любить її й попросив їх приготувати все для весільної церемонії.

- А якщо ви не благословите нас, - сказав він, - те я не відповідаю за себе, я зроблю яку-небудь нерозсудливість.

- Синок, - говорить йому цариця. - На білому світлі є стільки чудесних дівчин, дочки князів, міністрів і послів. Вони всі й багаті й гарні.

Чому ж ти хочеш женитися на дівчині, у якої немає ні рук, ні будинку, ні одягу?

- Так, ти права мама. Але адже це та сама дівчина, що я буду любити все своє життя.

Цар і цариця скликали мудреців із усього царства й попросили їх дати їм рада: чи можуть вони дозволити своєму синові женитися на цій безрукій чи дівчині ні? Мудреці відповіли, що любов між чоловіком і жінкою народжується в їхніх серцях:

- Нам здається, що любов вашого сина до цієї дівчини запалила божественним вогнем їхнього серця. Виходить, Богові бажаний їхній союз.

Почувши цю раду, цар і цариця погодилися з ним. Вони благословили весілля свого сина й Лусик.

Весільний бенкет тривав сім днів і сім ночей. Царевич і Лусик стали чоловіком і дружиною.

Якийсь час через царевичеві довелося відправитися в далекі краї. Під час його відсутності в Лусик народився гарний хлопчик із золотавими волоссями. Цар і цариця були так раді, немов їм подарували цілий мир. Вони написали радісний лист і віддали його гінцеві, щоб той відвіз лист царевичеві.

Відправившись у шлях, гонець змушений був заночувати в тім селі, де жили брат Лусик і його дружина. Трапилося так, що саме в їхньому будинку він зупинився на нічліг. Розговорившись із хазяями, він і розповів їм про те, з яким дорученням їде до свого царевича й про те, як познайомився царевич зі своею дружиною. Зла невістка відразу ж зміркувала, про кого одягнений мова.

Опівночі вона встала з ліжка, витягла в гінця з кишені лист і кинула його у вогонь. А сама з нове, котре й поклала назад у кишеню. У листі з: "Після того, як ти покинув будинок, твоя дружина народила чудовисько. Ми збезчещені перед всім народом і цілим миром. Напиши нам, що робити?".

Це лист із і доставив царевичеві. Коли той його прочитав, то його начебто блискавкою вразило. Він написав своїм батькам: "Можливо така моя доля.

Що Бог дає мені, те й моє. Не говорите нічого поганого моїй дружині, не кривдьте неї. Чекайте мого повернення". Він віддав лист гінцеві й відіслав його назад.

По шляху йому знову довелося зробити зупинку в будинку брата Лусик і його дружини. Зла невістка й цього разу опівночі прокрався до речей гінця, вийняла з кишені відповідний лист, прочитала його й розірвала в жмути. Замість нього вона поклала свій лист, у якому говорилося: "Кого б не народила моя дружина, прив'яжіть дитини до її грудей і виставте ладь. Коли я повернуся, не хочу неї бачити в будинку. Якщо ви не зробите так, як я прошу вас, то бути лиху".

Коли цар і цариця одержали листа, вони заплакали. Їм було дуже шкода Лусик і свого онука, але вони почували, що повинні надійти так, як просив їхній син. Прив'язавши дитини до материнських грудей, плачучи, немов на похоронах, вивели вони Лусик з палацу.

Убита горем мати стала скитаться зі свої дитиною. Вона брела через ліси й через пустища й, нарешті, заблукала в марну пустелю.

Там вона зовсім знесилилася . Їй хотілося їсти, її мучила спрага. Раптом дивиться Лусик, а на її шляху коштує колодязь. Підійшла вона до нього, заглянула - вода зовсім поруч. Але як тільки вона нахилилася до неї, щоб попити, її син розв'язався й упав у колодязь. Гірко, гірко закричала Лусик, як раптом почула, що хтось за її спиною з:

- Не бійся, дитинка, не бійся, дорога. Дістань дитини з колодязя, урятуй його.

Обернувшись, Лусик побачила старого з великою сивою бородою до пояса.

- Як же я врятую дитинчати, батько - заридала Лусик. - У мене ж з рук!

- Ти витягнеш його відтіля! Ти зможеш зробити це. Є! Є в тебе руки.

Діставай!

Лусик нагнулася й - про, чудо! Своїми руками дістала дитини з колодязя.

Обернулася вона, щоб подякувати старого, а того як і не бувало.

Царевич же, тим часом, повернувся додому й довідався все про те, як обстояли справи насправді . Він відмовився ввійти в палац батька, а замість цього кинувся на пошуки своєї дружини й свого сина. Усіх, хто зустрічався йому на шляху, царевич розпитував про їх. Нарешті, зустрів йому один подорожанин:

- Добрий день, - поприветствовал його царевич.

- Нехай Господь зберігає тебе, - відповів незнайомець.

- Куди ти шлях тримаєш?

- Я шукаю свою сестру.

- А я шукаю мою дружину й нашого сина. Давай займемося пошуками разом.

Так вони стали шукати своїх рідних удвох. Мандрували вони по різних країнах і не рік, і не два й не три. Але так і не знайшли тих, кого шукали.

Навіть на слід їх напасти не змогли: немає про їх новин ні поганих, ні гарних.

Якось зупинилися вони в одному постоялому дворі. А було це в тих краях, де неподалік стояло село брата Лусик. І поки царевич відпочивав у готелі, його компаньйон, - а це й був брат Лусик - сходив у село за своєю дружиною. Вони повернулися назад з пожитками й оселилися в готелі, у надії, що тут, від проїзних постояльців почують які-небудь новини.

Тим часом, у цьому ж готелі зупинилася одна бідно одягнена жінка з маленьким хлопчиком. Жінка ця знала багато різних історій. Постояльці, збираючись по вечорах, просили неї розповісти що-небудь, - так веселіше біг час. От царевич і говорить своєму товаришеві:

- Давай поговоримо із цією жінкою і її дитиною. Може бути, що-небудь і довідаємося.

Ця ідея дуже не сподобалася дружині супутника царевича. Вона гарчала, що, що оселилися в готелі мати і її дитина займають занадто багато місця.

Та й взагалі, вони дуже їй заважають і нехай, мол, вони звідси вбираються ладь.

Проте , царевич настояв на своєму й вони покликали жінку і її дитину.

Увійшовши в кімнату, вона скромно присіла в стіни. Поруч із нею влаштувався її синок. З і говорить:

- Не спиться нам сьогодні, сестриця. З бути, ти знаєш які-небудь казки або легенди. Якщо хочеш, то розкажи нам, а ми із задоволенням тебе послухаємо.

А жінка відповідає:

- Я знаю казки, але розповім вам минуле. Це відбулося в наші дні й це дуже повчальна історія. Якщо ви не проти, то приготуйтеся слухати.

- Так, звичайно, розкажи нам цю історію.

І старчиха початку своя розповідь:

- Як я вже сказала, ця історія трапилася в наші часи. Отож , жилися-були брат і сестра. Брат женився й привів у будинок дружину, що виявилася дуже злою й заздрою з.

У цей момент особа дружини компаньйона царевича пересмикнулося. Вона підхопилася з місця й викликнула:

- Ну й дурниця!Що за дурна історія?

- Що це з тобою? Чому ти перебиваєш розповідь? - зупинив свою дружину брат Лусик.

І звернувшись далі до оповідачки, продовжував:

- Прошу тебе, розповідай далі.

Старчиха продовжувала:

- Сестра була дівчиною доброї. Її всі поважали й любили. А брат, приходячи додому, щораз приносив сестрі який-небудь подарунок - букет квітів, фрукти або що-небудь із обновки. Він завжди був дуже добрий до неї. Невістка ж виходила із себе від заздрості. Вона початку будувати підступи.

- Що за мерзенності ти отут нам розповідаєш? - знову перебила оповідачку дружина супутника царевича.

- Так що це з тобою, справді ? Давай вислухаємо цю історію до кінця.

А ти, сестриця, не обертай уваги, продовжуй свою розповідь.

Старчиха продовжувала:

- Зла невістка була дуже винахідлива у своїх злих справах. Так, один раз, вона перевернула в будинку нагору дном всі меблі, перебила посуд, а у всім цьому обвинуватила сестру чоловіка. Іншим разом вона втратила на далеких лугах кращого коня, що був у її чоловіка.

- Закрій свій рот, нахабна брехуха. Що це в тебе за минуле така? Хто повірить у казки про те, що мати вбила своєї власної дитини? - жінка сердито перебила оповідачку в черговий раз.

- Знову ти перебиваєш, - обурився її чоловік. - Нехай розповідає, мені дуже хочеться довідатися, що було далі.

Старчиха продовжувала свою розповідь:

- Відбувся суд. Безневинну дівчину присудили до відсікання рук.

Безпомічну, неї кинули в лісі далеко від рідного будинку. Убита горем, страждаючи від болю, вона скиталась по лісовій хащі. Трапилося так, що в тих місцях полював царський син. Він зустрів у лісі цю дівчину.

- Давай, закруглюйся зі своєю розповіддю. Досить бовтати всякі дурості.

Я не тільки не бажаю тебе більше слухати, я тебе вже бачити не можу! - злобливо закричала братова на Лусик.

- Братик, попроси свою дружину помовчати. Давай слухати далі - історі-те дуже цікава - попросив царевич.

Старчиха продовжувала:

- Царський син, одержавши листа, був убитий горем. Він, у свою чергу, написав батькам лист, у якому просив обов'язково дочекатися його повернення додому й піклуватися про дружину й про дитину. Повертаючись, гонець знову зупинився в тім самому будинку. Зла невістка підмінила лист.

- Якого чорта вона тут робить? Убирайся ладь! - закричала дружина.

- Досить! - прикрикнули на неї обоє - і чоловік, і царевич. - А ти, сестриця, продовжуй, розповідай, що було далі, - звернулися вони до оповідачки.

З відновила свою розповідь:

- Коли царевич повернувся додому, він довідався всю правду. І відправився він на пошуки своєї дружини й свого сина. Під час цих пошуків він зустрів із братом цієї безрукої дівчини, що розшукував свою сестру. Вони почали мандрувати разом, але так і не знайшли дівчину.

- Ти брешеш! - закричала дружина.

А її чоловік і царський син затамували подих, очікуючи закінчення історії.

І старчиха завершила свою розповідь:

- Голодна, у руб'я, бедняжка скиталась по мирі зі своїм золотоволосим сином. Знесилившись , томимая спрагою, вона підійшла до дверей великого пришляхового постоялого двору. Тут, у готелі, її брат й її чоловік зглянулися над нею. Вони запросили її до себе.

Братова Лусик забилася в істерику.

- Лусик, дорога, це ти? - викликнув царевич, його щоки палали.

- Лусик, маля... - заплакав її брат.

- Так, я Лусик. А ви мені брат і чоловік. А поруч із мною мій золотоволосий хлопчик. А ця жінка - та сама зла невістка.

І прийшла така радість, яку й описати^-те не можна. Після довгих пошуків вони знайшли один одного.

А злу невістку прив'язали до хвоста необ'їждженої кобили й вигнали її в поле.....

Люди розповідають, що коли в тих місцях пролилася безневинна кров, - розрослися колючки так шипшини. Коли пролилися гіркі сльози, - утворилося озеро. Якщо подивитися на нього уважно, придивитися, то в глибині його вод можна інший раз побачити дитя, що спить у колиски й ніж, що лежить у подушки.

Ще розповідають, що в тих місцях є монастир, у якому, коштуючи на колінах, усе молиться й молиться одна жінка.

Арев і Краг
Барекендан
Безхвоста лисиця
Вишап, син царя Чинмачина

Завітайте до нас:

Батьківські
поради

5 дитячих аудіокниг, які варто послухати в навушниках Audio-Technica

Як показує практика, читання не завжди миттєво стає улюбленим заняттям будь-якої дитини – досить часто цей процес асоціюється виключно з навчанням та школою, тому викликає втому та неприємні емоції. У той же час, допитливість та цікавість так і залишаються головними рисами характеру більшос...

День Ангела. Червневі імена

1 червня — Іван, Сергій; 2 — Іван, Йосип, Раїса, Микита, Тимофій, Олексій; З — Костянтин, Олена, Михайло, Федір, Касян; 5 — Михайло, Леонтій, Фросина; 6 — Євпраксія, Стефан, Федора, Микита; 7— Іван; 8 — Юрій, Олександр, Олена, Андр...