Безодня

Колись, дуже давно, ще за незнаних нам часів, жив у селі простий чоловік на ім’я Прокіп. Добру душу мав він та велике, щире серце. Завжди людям допомагав, не залишав їх у біді, гарну порадоньку часто давав. За це і незлюбив Прокопа пан.

Одного разу, розлютившись, вигнав бідолаху із села. Засмучений чоловік, закинувши торбу на плечі, вийшов за село та й присів на узліссі. Довго так сидів Прокіп, а сонце пекло немилосердно. Захотілося йому пити. Та й вирішив сердега викопати криницю.

— Будуть люди йти, питимуть воду, може, потім і мене згадуватимуть! — міркував собі чоловік.

Так і вчинив. Потім пішов світ за очі, більше ніхто ніколи його не бачив. Незабаром поверталися додому косарі та й вгледіли криницю. Підійшли чоловіки до неї та давай воду пити. А вона така прозора, як сльоза, а що прохолодна та смачна, то пив би її цілий вік.

Пішли по селу чутки, ніби вода в криниці цілюща. Дізнався про це і пан та й приїхав до Прокопової криниці води напитися. Заглянув у неї, аж там води і близько немає. Розлютився пан, наказав людей скликати. Позбігалися селяни, заглядають у криниченьку, а води в ній стільки, що ніби зараз через край поллється. Отак і повелося : добра людина підійде до криниці — вона повнісінька, а зла — неначе води в ній ніколи і не було.

Довго думав пан, а згодом наказав засипати криниченьку камінням. Але де там. Говорили, що вона не мала дна.

Минуло багато часу відтоді. Уже не знати, де поділася криниця, але й досі галявину за селом Більськ називають Безоднею. Вірити чи ні, вирішувати вам.