Батькова дочка

Жив-був колись один чоловік. Його дружина померла, й лишився він з маленькою донечкою. Згодом знайшов одну вдову і одружився вдруге. А в тієї вдови була своя дочка. Доки батькова донька була маленькою, то вдома все велося більш-менш добре. А як стала підростати, мачуха та її дочка почали їй заздрити, бо дівчинка була старанною, роботящою та гарною з лиця. Кожен з хлопців, зустрівши її в селі, озирався. А на дочку мачухи ніхто й не дивився, бо була вона незугарна, до того ж ще й шепелява.
І заздрість мачухи та її дочки так виросла, що батькова донька вже й не знала, як їм догодити. Що б вона не робила, усе їм не так, вони скіпалися до неї, сварили та били.
Єдиною відрадою дівчині була корова, яку залишила їй рідна мати.
Помираючи, вона покликала донечку й сказала:
—    Доню моя, настав мій останній час. Я залишаю тобі корівку й прошу тебе: доглядай її, а як буде тобі важко, то розкажи їй. Вона зрозуміє тебе і, чим зможе, допоможе.
Дівчинка-сирітка пасла, доглядала корівку. І коли їй ставало важко на серці плакала та розповідала корові про свої злигодні-поневіряння, а вона лизала її й так сумно дивилася на неї, що здавалося, з їі очей ось-ось бризнуть сльози, як у людини.
Мачуха бачила, що кожного разу, як вона поб'є чи висварить батькову доньку, та йде в хлів до корови. Після того на корову ніби щось находило, вона нікого не підпускала до себе, хвицяла ратицями, билася рогами, мукала й ревла. Доїти її могла лише батькова донька.
Мачуха вирішила, що тут щось неспроста, тут щось криється.
Одного разу мачуха зібралася піти з своєю дочкою в сусіднє село до сестри. На господарстві лишила пасербицю, звеліла все попорати і дала ще великий клубок пряжі, щоб до вечора її всю зсукала. І суворо попередила, мовляв, як не встигне все те переробити, то покалічить її.
Що діяти бідній дівчинці? Хіба можна за один день стільки зробити?
Заплакала вона, пішла до корови й розповіла їй усе.
А корова раптом людською мовою їй і каже:
—    Не побивайся, дівчинко, сучи пряжу, ти встигнеш усе зробити.
Взялася дівчина за роботу, і, поки сонці! сховалося за горами, вона все попорала, бо руки її так спритно працювали, що аж любо було дивитися.
Що ж побачили мачуха та її дочка, коли повернулися ввечері додому? У хаті все прибрано, худоба нагодована й напоєна, вечеря готова, пряжа зсукана і в мотки змотана. Мачуха диву давалася: хто це все міг зробити? Але мовчала, тільки думала про корову.
Наступної неділі мачуха зібралася з своєю дочкою піти на хору — хай її дівчина потанцює, поспіває. Перед тим, як вийти з дому, покликала пасербицю й каже:
—    Ось тобі лантух йшениці. Перебери зерно по зернині, перемий і висуши. Увечері покажеш мені свою роботу.
Дівчина знову заплакала й пішла до корови. Корова й каже їй:
—    Берись до діла, люба моя, ти і з цією роботою впораєшся.
І справді, заходилася дівчина перебирати зерно і так працювала пальцями, що вони аж миготіли. І коли мачуха з своєю дочкою по заході сонця прийшли додому, дівчина встигла й ще дещо зробити — і в хаті, й надворі.
Наейрупної неділі мачуха знову зібралася на хору, вона туди часто ходила, сподіваючись знайти женихів для своєї дочки. Перед тим, як іти, покликала пасербицю й каже:
—    Ось тобі лантух проса, перелічи його й розклади купками по одній тисячі зернинок у кожній. Та гарненько лічи, бо потім перевірю, і коли щось буде не так, то начувайся: коси відріжу й очі повиколюю.
Цього іразу дівчина вже не плакала, а одразу пішла до корови, розповіла їй усе-усе.
—    Лічи, дівчинко, поки вони повернуться, то встигнеш усе зробити.
Коли мачуха прийшла додому й побачила, що все зроблено, як вона веліла, то подумала:  «Все це робота корови, нікому більше таке не під силу. Паскудна худобина!»
Дуже розгнівалася вона на корову й вирішила позбутися її. Другого дня й каже чоловікові:
—    Послухай, чоловіче, навіщо ми тримаємо цю корову, чому не заріжемо її? Вона й не телиться, і молока не дає, даремно тільки корм переводить. Та й скажена якась, до неї ніхто підступитися не може.
А чоловік їй відповідає так:
—    Як я можу зарізати корову, що залишилася від моєї першої дружини? Але ж тільки й пам'яті про неї!  
Але вперта жінка стояла на своєму й домоглася-таки, що чоловік погодився зарізати корову.
Коли дівчина почула, що надумала мачуха, то самі можете уявити, як вона гірко плакала. Пішла дівчина до корови й розповіла їй про біду.
—    Не плач, дівчинко,— відповіла корова,— не пережинай, я корова чарівна й не загину. Краще послухай, що тобі треба буде зробити, коли вони мене заріжуть. Вибереш мої кістки й роги, а вночі, як ніхто не бачитиме, закопаєш їх. Коли тобі буде важко, то приходь туди, де закопані кістки, тільки щоб ніхто не бачив, і розказуй усе там. І ще знай: найбільша моя сила — в правому розі.
Зарізав батько корову.
Дівчинка зробила так, як навчила її корова. А мачуха стала помічати, що коло їхнього двору почали вертітися парубки саме тоді, коли на подвір'я виходила пасербиця. Вона злякалася, що ту можуть засватати раніше, ніж її дочку.
І що ж вона надумала?
Перед тим, як іти з своєю дочкою на хору, мачуха вимастила дівчині коси мокрими висівками й попелом, під очима намазала сажею і звеліла так сидіти на подвір'ї й не вмиватися, доки не повернеться, бо, мовляв, поб'є її до смерті.
Дівчина заплакала, а коли мачуха з дочкою подалися на хору, вона пішла до того місця, де поховала кості та роги корови, і розповіла все.
І почула у відповідь:
—    Не сумуй, дівчинко. Вийми мій правий ріг, хай він дасть тобі гарне вбрання та коштовні прикраси. І попроси, щоб він навчив тебе, як слід у все те одягнутися. А потім іди собі на хору.
Дівчина зробила все так, як навчив її голос.
І знаєте, якою вона вродливою стала в тому одязі? Справжня королівна!
Отож одяглася вона й пішла на хору. А як почала танцювати, то так гарно й легко кружляла в танку, мов метелик. Усі були зачаровані нею, і всі одне одного перепитували:
—    Хто ця дівчина? Звідки вона?
Але її ніхто не знав. А в ті часи, кажуть, королевичі й королівни ходили на хору разом з усіма людьми. І сталося так, що саме того дня, коли на хоруШшла батькова донька, там був і син короля.
Як побачив він дівчину, то й прикипів очима до неї. І так, і сяк до неї підступає, а вона все мовчить та й мовчить. А потім стала невидимою і щезла, ніби крізь землю провалилася.
Прийшла дівчина додому, роздяглася і склала одяг та прикраси в ріг. А сама знову вимастила коси мокрими висівками та попелом, під очима сажею намазала та й сіла у дворі. Там і застала її мачуха, коли прийшла з хори.
Дочка мачухи розповіла дівчині, що ні хорі була королівна, як вона танцювала, як син короля біля неї упадав і як вона потім щезла.
—    Якщо ти її не бачила, то вважай, що нічого не бачила,— додала дочка мачухи навмисне, аби познущатися з дівчини.
А батькова донька відповіла:
—    У мене ж і вдягнути нема чого, щоб на хору піти.
—    Та що там робити такій дурепі, як ти? — напустилася на неї мачуха.— Тобі тільки вдома сидіти, а не про хору думати.
Після цієї хори появилися на вулицях і на всіх дорогах вісники, які оголошували, що королевич наступної неділі влаштовує в батьковому палаці веселі розваги з танцями та запрошує на гулянку всіх вродливих хлопців і дівчат. А королевич усе це влаштовував, сподіваючись, що прийде й та дівчина, яка танцювала на хорі, а потім щезла, мов    туман.
Про те, що має відбутися в королівському палаці, батькова донька довідалася від своєї зведеної сестри, яка, бач, вважала себе красунею й тому гарячково готувалася до гулянки. Коли в неділю мачуха зі своєю дочкою пішли до королівського палацу, дівчина швиденько побігла до схованки й попросила рога, щоб він дав їй одяг, як зоряне небо, коня баского, як змій, і конюха, який би тримав коня, доки вона вийде з королівського палацу, бо їй дуже хочеться потрапити туди.
Дав їй ріг усе, що вона просила, і дівчина поїхала. Королевич зустрів її перед палацом, освідчився в коханні, а вона відповіла, що нікого не любить. Але танцювала дівчина тільки з ним.
Коли зібралася йти, він попросив у неї каблучку. Вона дала.
Наступної неділі королевич знову запросив людей до себе в гості. Дівчина й цього разу прийшла в одязі, на якому сяяли зорі, і зникла так несподівано, що королевич розгубився.
І що ж він придумав? Наступної неділі влаштував ще раз гулянку, бо вирішив зняти з дівчини черевичка з усіма прикрасами. А далі він знав, як діяти.
Надумав і зробив. Дівчина кідька разів потанцювала з ним, зібралася йти, він пішов проводжати, а коли вона сідала на коня, зняв з її ноги один черевичок.
Наступного дня королевич розповів батькові про свої хитрощі і сказав, що хоче йти з каблучкою та черевичком шукати дівчину, яка йому сподобалась. І що не повернеться додому, доки не знайде її.
І подався королевич у мандри.
Ходив він по всій країні, поки не потрапив до села, в якому жила батькова донька. Никав він з хати до хати, все оглядав та скрізь шукав. Зайшов до дядька, побачив його дочку. Вона була невмивана й зажурена, з висівками в голові, бо тепер мачуха тільки так і тримала дівчину. Коли ж приміряли черевичок, то він прийшовся якраз на її ногу.
Отже, це була та сама дівчина, з якою він танцював на хорі і в палаці свого батька. Але мачуха накинулася на неї, вилаяла, а королевичу сказала, що вона бреше.
А дівчина й каже:
— Ваша світлосте, це я. А якщо ви не вірите, то зачекайте, зараз переконаєтесь  на власні очі.
Вийшла вона до схованки, витягла ріг і попросила дати їй зоряний одяг.
Королевич запросив дівчину в карету й забрав з собою до палацу, де було справлено королівське весілля, яке тривало сім днів і сім ночей.
Мачуха ж зі злості луснула, а її дочка лишилася незаміжньою.
Батька свого дівчина забрала до себе в королівський палац, де він жив у щасті й спокої, доки не вмер.


Завітайте до нас:

Батьківські
поради

Народний календар у листопаді
4 листопада — Казанський день, Святкування  ікони Казанської Божої Матері. 5 листопада — Якова. Якщо цього дня піде град або снігова крупа, то на Мотрону (22) почнеться справжня зима. 8 листопада — Дмитра, Змитра. Поминки предків, дідів день. 10 листопада — Пара...
День Ангела. Листопадові імена
1 листопада — Марта, Іван; 2 — Артем, Клавдія, Герасим; 3 — Юлія, Іван, Іларіон, Антоніна; 4 — Олександр, Анна, Федора, Костянтин; 5 — Яків, Ничипір, Серафима, Гнат; 6 — Опанас, Степанида; 7 — Параска, Маркіян; 8 — Опанас...