Барвінок і калина

Марія Федорівна згадує свою мудру матінку, яка знала силу-силенну легенд, пісень, казок. Руками кужіль пряла, від колиски до ноги прив’язана вірьовка. Так вона колисала дитину в колисці, а нам, п’ятьом старшим, розповідала.

В степах було багато козацьких сіл (поселялись в долинах, ярах). Чоловіки йшли служить в Запорізьку Січ, а жінки лишались вдома і підтримували домашнє вогнище, тобто життя.

Жила в нашім селі одна така козацька сім’я. Матір звали Ганна, а дочкуОксана. Чоловік служив. А з ними жив старий дідусь, батько Ганни.

Одного разу налетіли ординці. Ганна з Оксаною поверталися з поля. Їх наздогнали ординці і зв’язали. Молили і благали мати із дочкою чужинців, щоб відпустили їх у село, попрощатися з дідусем. Погодилися ординці.

Слізьми вмивалися мати з дочкою, прощаючись із батьком, із дідусем. Мудрий старий і каже до внучки:

— Візьми калину барвінок і поклади за пазуху, адже це символ безсмертя України. Коли будеш іти по польовій дорозі, кидай, щоб указати слід.

А сам, уже до цього, послав хлопця до козаків із звісткою про напад ординців.

— Моя внучечко, — говорив дідусь, — кидай по листочку барвінку і кетяжку калини і цим ти вкажеш путь козакам.

Оксанка так і зробила. Прив’язали до воза Оксану і Ганну і потягли в неволю. Виїхали на польову дорогу, а Оксанка кидала барвінок і калину.

Стояла спека, духота. Підійшли до села, на краю якого стояла криниця. Дівчина і в криницю кидала барвінок. І все чекали порятунку. А в цей час дідусь розповідав козакам, як потрібно шукати невільників-земляків. Стомилися полонені, падали. Тих, хто не міг іти, тут же вбивали, або й так кидали, знаючи що життя у них уже немає.

Уже доходили до границі. Раптом ординці побачили, що їх доганяють козаки. Та Оксанка вже не витримала такого тяжкого шляху, обезсилила і знепритомніла. І протяглась по курній дорозі на мотузці. Мати кричала, квилила, але дочка не приходила до тями. Тоді ординець перерубав мотузку і дівчина залишилась на битій дорозі. Ганну ординець силою кинув на віз і от вони уже от-от зникнуть у лісі.

Бачить Ганна немає порятунку. Де в неї і взялася сила, вирвала у татарки віжки і коні зупинилися. Татарка схопила кривий меч і занесла над головою Ганни. Вмить її рука з мечем відрубана впала на землю.

Коли Ганна розкрила очі над нею стояв Іванко, наречений Оксани. Першими були слова:

— Де Оксана, Оксанка?

Мати, обливаючись слізьми, розповіла про долю Оксани. Хто з ординців утік, а хто навіки лишився на нашій святій землі. Стали повертатися шляхом назад. Хоронили мертвих. А Ганна з Іванком та чоловіком шукали Оксану. І от в одному місці, край шляху знайшли мертву дівчину. З-під сорочки червоніли крапельки калини, наче крапельки крові на грудях. Іванко взяв на руки Оксану, але вона була вже мертва. Поклали на віз привезли до узбіччя і похоронили. Козаки викопали криницю і обсадили барвінком і калиною. І заснували козацький пост. І назвали Оксанине. І до цього часу є таке поселення.

Завітайте до нас:

Батьківські
поради

«Мандруємо Україною» всією родиною
Кожен регіон, кожне містечко чи селище мають свою історію, свої знаменні події. Про деякі з них вам зможуть розказати тільки старожили, але багато про що можна й прочитати. Чудовою подією минулого 2016 року став вихід першого та поки що єдиного в Україні путівника для дітей «Мандруємо У...
Грайся, навчайся та вчися дружити!
Унікальний продукт на українському ринку парні актівіті «Я+Ти». Що це таке? Це два блокноти створені спеціально для дитини та її друга. Усередині на дітей чекатимуть цікаві та незвичайні завдання на логіку, лічбу, читання, нестандартне мислення. Чому незвичайні? Бо не всі малюк зм...