Аннина гора

Анна виросла така красна, така чарівна, що їй пари немає по всій Буковині. Як вийде в неділю чи в свято на толоку, то сопілки й цимбали аж захлинаються від утіхи, а парубків ніби ще одне сонечко осяває. Але дівчина танцює тільки із своїм коханим легінем і його побратимами.
Вони так витанцьовують, що й не бачать, як у селі неначе з-під землі виросли три верхівці - турок, татарин, а з ними - молодий боярчук.
Зненацька турок підходить до неї і кладе руку на її плече й каже:
— Маєш танцювати тільки зі мною...
Дивиться на свого коханого й додає:
- Кинь цього магометника в яр.
Хлопець хапає турка за барки, тягне до крутого яру й кидає його туди з такою силою, що яничар летить аж у річечку, яку віднині турки називатимуть Карапчевом - чорною річкою.
Музика не замовкає. Толока аж гуде від веселої тропотянки. Анну просить до танцю побратим її коханого. А приблудний татарин не може відвести очей від неї.
- Мусиш зі мною танцювати.
- З татарським псом не танцюю, - відказала Анна. Вона обертається до побратима свого коханого. Візьми татарина за чубрину і кинь у той яр...
Не минуло й хвилини, як татарин опинився на дні глибокого яру.
Музика так грає, що на тополях аж листя лопотить. Анну просить до танцю другий побратим її коханого. А всі легіні дивляться тепер тільки на молодого боярчука - хочуть знати, що він робитиме. Але той не просить Анну до танцю, а сідає на коня і так пришкорує його, що за хвильку зникає.
Раптом Анна підносить руку вгору. Музиканти затихають.
- Боярчук утік звідси, щоб покликати на нашу голову турків і татарів. Нам треба братися за зброю.
Легіні повірили Анні і за короткий час поприходили з шаблями, сокирами, вилами, довбнями. Музика грає далі, але танці вже не такі жваві, як раніше. Всі напружені у чеканні битви з ворогом. Незабаром з'являється величезна ворожа зграя. Легіні й дівчата міцно стискають зброю в руках і з люттю дивляться, як наближаються вороги. Бій був нерівний. Падають одні за одними легіні й дівчата. Зостається лише красуня Анна. Вороги задумали схопити її живою.
Та Анна завзято борониться. Добирається до високої гори.
- Люба горонько, земле рідна, захисти мене від цих звірів, порятуй від страшної ганьби...
Гора почула благання дівчини і розкрилася. Але лише на мить, встигнувши прийняти тільки тіло Анни. Її довга русява коса, якою грався вітер, заплуталася між дерев і трав. Але магометники не змогли схопити її, бо коса стала раптом сріблястим струмком, що заспівав про вроду дівчини Анни.