Аминбек

Колись, давним-давно, був старий з бабою. У них був син Аминбек. Батьки хотіли зробити Аминбека богатим торговцем. Один раз вони дали синові сто рублів і веліли йти вчитися торгувати. Аминбек не хотів бути торговцем, а хотів одержати знання в науках і мистецтві.
Аминбек прийшов в одне місто, переночував у заїжджому будинку, а ранком вийшов на вулицю.
Отут він почув, що як проходив мимо глашатай возвещал:
- Хто хоче навчитися добре писати, нехай іде до такий^-те людині!
Аминбек відразу  відправився до цієї людини й із за сто рублів навчатися в нього листу протягом  року.
Він навчився писати так мистецьки, що міг зробити свій почерк схожим на почерк будь-якої людини. Коли пройшов рік, Аминбек повернувся до батьків. Батьки були дуже засмучені, що їхній син ще не навчився торгувати.
Старий з бабою дали йому сто рублів і знову відправили його: вони веліли йому на ці гроші навчитися торгувати. Аминбек поїхав в одне місто, переночував там, а ранком вийшов на вулицю. Отут він зустрів глашатая, що кричав:
- Хто хоче навчитися грати в сарташ (шашки), нехай іде до такий^-те людині!
Аминбек звернувся до цієї людини, сплатив сто рублів і став учитися в нього грі в сарташ. І він навчився грати так добре, що став перемагати найкращих  з.
Пройшов рік, і Аминбек відправився додому.
Батьки побранили його за те, що він даремно переказує гроші й навчається дрібницям. Потім вони дали йому ще сто рублів і веліли, щоб на ці гроші він навчився торгувати.
Як і колись, Аминбек приїхав надвечір  в одне місто, заночував, а поутру вийшов на вулицю й зустрів глашатая, що кричав:
- Хто хоче навчитися грати на скрипці, нехай іде до такий^-те людині!
Аминбек пішов до цієї людини, сплатив йому сто рублів і став учитися грати на скрипці. Пройшов рік, і він так добре навчився грати, що, мабуть, у всьому світлі не було іншого такого. Після ученья Аминбек відправився додому.
Старий з бабою жорстоко налаяли його за те, що він знову із дрібницями. Їм стало соромно перед односільчанами, що в них такий неслухняний син; вони продали будинок, все своє добро й вирішили переселитися в інше місце. Вони добралися до одного міста, проголодались у шляху й вирішили купити хліба. Але грошей у них не було.
Розсердилися вони на Аминбека.
- Через тебе залишили село, через тебе без грошей сидимо,- гарчали старі на Аминбека й продали його одному власникові каравану.
Один раз цей караван проходив по безводних місцях, усіх стала мучити спрага. Люди спустили цебро в колодязь, але воно ніяк не могло дійти до води. Тоді власник каравану оголосив:
- Комусь із нас треба спуститися в колодязь і будь-що-будь      дістати води, інакше загинемо від спраги.
Власник каравану подивився на Аминбека й сказав:
- Ну-ка, хлопчик, спустися ти!
Аминбека обв'язали мотузкою й спустили в колодязь. Він оглядівся навкруги: води в колодязі не виявилося. Зате в одному куті лежала ціла купа золота. Аминбек наповнив спущене цебро золотом і крикнув, щоб тягли. Люди нагорі побачили золото, дуже обрадувалися й зараз же спустили цебро назад. Аминбек знову наповнив його золотом. І так він відправив наверх сорок цебер золота. Після цього він крикнув, щоб витягли його самого. Люди почали його піднімати, а потім зупинилися й стали міркувати: "Але ж якщо він вийде з колодязя, він може заволодіти всім золотом".
Розсудивши так, жадібні торговці обрізали мотузку й відправилися далі своєю дорогою.
Аминбек з гуркотом звалився на дно колодязя. Він здійнявся на ноги, побачив, що мотузка обрізана, і гірко заплакав. Але потім вирішив, що сльози горю не допоможуть. Він став дивитися навколо й знайшов кінець якоїсь мотузки. Коли він потягнув неї, відкрилися двері, і за нею Аминбек побачив дею (чудовисько, злий дух). Цей дею ледве сидів від слабості. Аминбек робко підійшов до нього й сел. Посидівши небагато, він побачив висячу скрипку. Аминбек обрадувався. Він знаками попросив у дею дозволу взяти скрипку.
Дею дозволив, і тоді Аминбек взяв скрипку, настроїв її й заграв так добре, що дею розчулився й від цього став видужувати. Так він слухав гру, поки зовсім не видужав.
Тоді дею запитав в Аминбека:
- Егет, як ти потрапив сюди?
Аминбек розповів йому, як була справа. Дею не прогневался на нього й сказав:
- Ну, егет, за те, що ти мене вилікував своєю грою, я тобі зроблю добро.
Сказавши так, дею підхопив Аминбека й вилетів з ним на поверхню землі.
Виявилося, що в колодязя був залишений ішак, на якому раніше їхав Аминбек. Дею, підхопивши й ішака, доставив Аминбека з його ішаком до місця привалу каравану, а сам відправився назад.
Власник каравану, коли побачив Аминбека ціл і непошкодженим, відразу  написав лист і передав його Аминбеку. Він велів йому відправитися з листом уперед і сказав, що хоче порадувати дружину звісткою про своє швидке повернення.
Аминбек рушив у шлях і дорогою вирішив посмот-еть, що написано в листі. А там було написано:
"Хлопчика, що доставить цей лист, убий і зарий у таке місце, щоб люди не побачили".
Аминбек розірвав цей лист і такий же почерк, як у власника каравану, написав:
"Незабаром повернуся. Хлопчика, що доставить цей лист, дай притулок у нашому будинку, годуй й одягай".
Із цим листом він приїхав до дружини власника каравану, а караван ішов ще п'ять днів.
Дружина власника каравану прочитала лист і ласкаво прийняла хлопчика. Уночі, коли всі жителі міста лягли спати, посередині міста в одному великому будинку горіло світло.
- Чому, коли всі люди сплять, геть там світиться вогонь?- запитав Аминбек господарку.
- Там живе правитель міста. Він дуже любить грати в сарташ й, напевно, займається цією грою. Тому, хто його обіграє, він обіцяє поступитися своє місце.
Аминбек відправився до правителя міста. Правитель міста запитав його:
- Агов, егет, навіщо ти сюди з'явився? Аминбек йому відповів:
- Я чув, що ви граєте в сарташ й усіх обіграєте. Хочу грати з вами в сарташ.
- Добре,- сказав правитель міста.- Якщо ти, хлопчисько, дерзнув грати із мною в сарташ, те в мене є умова: виграєш - будеш замість мене правити містом; програєш - відрубаю тобі голову.
І от правитель міста сіл грати з Аминбеком. Він підсунув свої шашки сюди й замкнув шашку Аминбека.
- Будемо грати доти  , поки хто-небудь із нас не виграє три рази підряд,- сказав правитель міста.
Почали грати другий раз, і знову виграв правитель міста. Він сказав Аминбеку:
- Агов, хлопчик, не губи свою голову, піди, поки не пізно!
Аминбек не послухався, і вони почали грати втретє  .
Аминбек три рази підряд обіграв правителя міста. Після цього правитель міста сказав:
- Я старий став, не можу більше правити містом. Я шукав замість себе людини зі знанням і розумом. От він і найшовся.
Тим часом у місто повернувся колишній хазяїн Аминбека - власник каравану.
- Ну, дружина, як ти надійшла з моїм посланцем? Дружина відповіла:
- Як ти мені велів - прийняла його в наш будинок, одягла, взула, кормила.
- Ах ти, дурна жінка! Хіба це велів я тобі робити? Ну-ка, дай мені лист, я покаджу тобі, що там було написано!- закричав чоловік.
Коли дружина подала йому лист, він побачив, що там було написано.
"Незабаром повернуся. Хлопчика, що доставить цей лист, дай притулок у нашому будинку, годуй й одягай".
Власник каравану був здивований і запитав:
- А де ж він зараз? Дружина йому відповіла:
- Він тепер став правителем нашого міста. Почув це власник каравану й ще більше зачудувався.
Незабаром у це місто заблукали бідні батьки хлопчика.
Побачили вони сина, обрадувалися. Тепер вони каялися, що дарма змушували сина вчитися торгувати. Син їх хотів одержати знання й домігся цього.
Мало того: коли став він правителем міста, то відкрив школи для всіх дітей. Там навчали їх мудрейшие вчені й митецькі майстри. Поки був Аминбек главою міста, багато юнаків з різним наукам і ремеслу. І пішла слава про їх по всій землі.

Завітайте до нас:

Батьківські
поради

Народний календар у грудні
4 грудня — Введення в храм Пресвятої Богородиці. Святкують його на спомин про чудесне Введення Богородиці в Єрусалимський храм — її посвячення Богові. 5 грудня — Прокопа. У давнину в цей день ставили на шляхах віхи, щоб подорожні не збилися з путі. 7 грудня — Катерини....
День Ангела. Грудневі імена
1 грудня — Зіновія, Роман, Лідія, Платон; 2 — Марта, Іларіон, Лариса, Йосип, Роман; 3 — Любов; 4 — Григорій, Лідія, Анатолій, Кирило, Анна; 5 — Валеріан, Марія, Максим, Прокіп, Архип, Михайло; 6 — Митрофан, Олександр, Григорій, Катерина, Оле...