Вовк та лисиця

Якось уранці журилася лисиця:
 
Ой, хочеться мені рибки! Я вже забула, яка вона на смак. Але що поробиш — не вмію ловити.
 
Раптом їй сяйнула думка:
 
Що це я мудрую? Адже вовк — справжній рибалка. Умовлю його наловити риби, а потім і наїмся.
 
Не довго думаючи, лисиця побігла до вовка.
 
Куме, бери свою вудку, а я візьму кошика, та ходімо ловити рибу! Тільки гляди — рибу поділимо порівну.
 
Ходімо,— каже вовк.
 
Прийшли вони на берег моря. Вовк умостився на камені з водкою. Не минуло й хвилини, як він витяг велику кефаль.
 
О, цю підсмажимо! — зраділа лисиця.
 
Незабаром вовк зловив окуня.
 
Із цього зваримо юшку,— провадила лисиця.— Смачну-пресмачну! Ялика проковтнеш!
 
Вовк справно ловив рибу. Нарешті кошик був повний.
 
Вовчику, можна я віднесу рибу до твоєї хати?
 
Віднеси, кумасю,— відповів вовк.
 
Лисиця взяла рибу — та до своєї хати! Висипала здобич, а з порожнім кошиком побігла до вовка і залилася слізьми:
 
Що трапилося, кумасю? — питає вовк.
 
Ой, куме, що я тобі скажу! Бігла я повз річку, і схотілося мені напитися води. Поставила кошик неподалік. І що ти думаєш? Найбільша кефаль — стриб у воду, а дітки — за нею! Я до кошика, та де там — не встигла... У воду вскочив і окунь, а за ним його дітки, онуки, двоюрідні брати та сестри. Ось глянь — порожній кошик. Тільки одна тюлька не встигла втекти... Горе та й годі! — ще дужче заридала лисиця.— Як згадаю, що вони знову втекли в море! Насміялися з нас! Як же тепер нам по білому світу ходити?
 
Вовк не повірив лисиці, але не дав зрозуміти цього. Вирішив схитрувати.
 
Не плач, кумасю,— мовив він.— Принеси й мені з річки напитися води, бо морська — дуже солона. А я тим часом ще наловлю риби. І тебе почастую.
 
Невдовзі лисиця принесла воду.
 
Вовк напився та й каже:
 
Спасибі тобі, кумочко! Бач, а я вже й риби наловив повний кошик. Зверху я накрив її скатертиною ще й каменем придавив, щоб не втекла. Бери кошик і йди до мене додому. А я скоро прийду, тільки заскочу до себе на город.
 
«Краще не вигадаєш,— подумала лисиця,— і другий кошик риби буде мій, а вовкові що-небудь збрешу. Таке вже вигадаю, що й святий вуха розвісить! Вовчисько й поготів повірить».
 
Лисиця з кошиком подалася до себе додому.
 
Вдома вона хутенько зняла камінь і сунула лапу під скатертину. Раптом вона відчула страшний біль. У кошику були краби. Вони вчепилися клешнями в лисицю.
 
Рятуйте, помираю! — верещала лисиця, намагаючись скинути крабів.— Рятуйте!
 
Раптом до хати зайшов вовк, який простував слідом за нею.
 
Що з тобою, кумасю? — вигукнув він.
 
Не базікай, краще допоможи мені зняти цих дияволів, бо вони з’їдять мене!
 
За це віддай мені велику кефаль, яку я впіймав,— сказав вовк.
 
У скрині! У скрині! — вищала лисиця.
 
Віддай і окуня.
 
У скрині візьми!
 
Віддай ...
 
У скрині! Забирай усю рибу: діток їхніх, онуків, сестер, братів і всіх родичів. Тільки швидше, куме, бо я сконаю від болю.
 
Вовк познімав крабів, забрав із скрині рибу та й пішов додому. А лисиця ще довго не могла прийти до пам’яті. Потім схопилася за живіт. Всередині бурчало — їй дуже хотілося їсти.

Завітайте до нас:

Батьківські
поради

Народний календар у грудні
4 грудня — Введення в храм Пресвятої Богородиці. Святкують його на спомин про чудесне Введення Богородиці в Єрусалимський храм — її посвячення Богові. 5 грудня — Прокопа. У давнину в цей день ставили на шляхах віхи, щоб подорожні не збилися з путі. 7 грудня — Катерини....
День Ангела. Грудневі імена
1 грудня — Зіновія, Роман, Лідія, Платон; 2 — Марта, Іларіон, Лариса, Йосип, Роман; 3 — Любов; 4 — Григорій, Лідія, Анатолій, Кирило, Анна; 5 — Валеріан, Марія, Максим, Прокіп, Архип, Михайло; 6 — Митрофан, Олександр, Григорій, Катерина, Оле...