У замку дракона

В одному містечку жили собі чоловік та жінка із сином, якого звали Харіс.
 
Якось по місту поширилася сумна чутка, що царева дочка пішла із подругою на прогулянку і не повернулася.
 
Хто тільки не шукав царівну — княжевичі, хоробрі лицарі,— нікому не вдавалося знайти її.
 
Харісу також було жаль царівни.
 
«А що, коли-я" спробую її знайти? — подумав він.— Хто його знає, може, мені пощастить!».
 
Удосвіта Харіс поклав у торбину хліба, сиру і сказав:
 
Піду я шукати царівну!
 
Куди ти підеш, сину? — стурбовано мовила мати.
 
— Он які люди пробували, та марно, а ти сам хочеш знайти царівну. Боюсь, що ми тебе втратимо!
 
Правду каже мати,— підтримав батько,— ти ще малий і світу не бачив. Сиди вдома і не берись за те, що тобі не під силу.
 
Але Харіс і слухати нічого не хотів. Довго він умовляв батьків, і вони дали згоду.
 
Куди мені йти? — вийшовши за місто, мовив Харіс.
 
— Прямо, назад, ліворуч чи праворуч?
 
Якраз зійшло сонце.
 
Піду назустріч сонцеві! — вирішив хлопець.
 
Ішов він та йшов, а я поки опинився в лісі-пралісі, який затуляв собою навіть небо, і тільки видно було гілки дерев.
 
Так і заблукати недовго,— мовив Харіс.
 
— Хоча б надибати якусь хатину або спитати в когось, куди я прийшов...
 
Не встиг він доказати, як попереду блимнув вогник. Харіс пішов на нього, але вогник віддалявся і віддалявся.
 
Хлопець прискорив ходу, бо вже починало смеркати, і незабаром дійшов до великого замку. Він постукав. Браму відчинила бабуся.
 
Що тобі тут треба, хлопче?
 
Дозвольте переночувати. Вже пізно, куди я піду?
 
Краще тікай звідси, хлопче, і забудь сюди дорогу. Я тобі тільки добра хочу.
 
Чому?
 
Не можу цього-сказати.
 
Ні, я все-таки залишусь,— сказав Харіс і зайшов у замок.
 
А бабуся, глянувши жалібно на хлопця, взялася місити тісто. Вона була дуже стара — аж руки в неї трусилися.
 
Пожалів Харіс бабусю і взявся допомагати їй: замісив тісто, а потім посаджав хліб у піч.
 
Раптом знадвору долинув страшний гуркіт. Двері замку розчинилися з таким гуркотом, що Харіса охопив страх.
 
Що це?
 
Не встигла бабуся й рота розкрити, як до кімнати влетів дракон.
 
Ти ба! — вигукнув він.— А це хто такий?
 
Мене звати Харіс.
 
А що тобі тут треба?
 
Зайшов переночувати.
 
Дракон так засміявся, що все заходило ходором.
 
Переночуєш! — крикнув дракон і звернувся до бабусі: — Стара, ти вже спекла хліб?
 
Спекла,— боязливо відповіла та.
 
Тоді подавай вечерю! — наказав дракон.
 
Бабуся принесла їсти й пити. Коли вони повечеряли, дракон одвів Харіса в окрему кімнату, а сам пішов до себе, поверхом вище, і ліг спати.
 
Рано-вранці знову почувся гуркіт, від якого весь замок задвигтів. Харіс схопився з ліжка, швидко одягнувся і побіг до бабусі.
 
Нема вже його вдома,— сказала бабуся,— з таким гуркотом він щодня вилітає із замку.
 
А коли повертається?
 
Увечері.
 
Увечері дракон знову попросив бабусю принести вечерю, а коли повечеряли, Харіс і каже:
 
Драконе, спасибі тобі за хліб і сіль, за притулок, але мені пора вже йти.
 
Не квапся, сідай!
 
У мене справи.
 
Які? Може, розкажеш? — спитав дракон.
 
Я шукаю нашу царівну...— почав був хлопець.
 
Від драконового реготу все здригнулося навкруги.
 
Хлопче, щоб ти не хвилювався, ось що я тобі скажу — побачиш ти свою царівну. Але для цього тобі не конче покидати мій замок!..
 
Другого дня Харіс знову прийшов до бабусі та й питає:
 
Чому дракон не пускає мене звідси? І що він говорив про царівну? Я нічого не зрозумів.
 
Бабуся заплакала.
 
Чого ти плачеш?
 
Плачу, хлопче, бо тобі лишилося жити тільки один день. Увечері дракон ударить тебе тричі дубцем і оберне на камінь, я бачила це він робив з усіма, хто сюди потрапляв.
 
І багато людей він обернув на камінь?
 
Тридцять дев’ять. Він завалив ними всю кімнату, а ключ тримає в себе. Отже, я тобі нічим не можу допомогти.
 
Харіс замислився. Потім спитав:
 
Чи немає у вас товстої вірьовки?
 
Чого ж немає? Є,— каже бабуся
 
Харіс наробив петель і розклав їх біля дверей.
 
«Може, дракон попадеться у пастку»,— думав він.
 
Коли стемніло, знову почувся страшний гуркіт. Двері відчинилися, і з’явився дракон.
 
Та тільки він ступив крок — усі петлі зашморгнулися, і дракон упав як підкошений.
 
Харіс забрав у дракона ключі та дубця.
 
Скажи мені, як звільнити від чарів людей, що ти обернув їх на камінь? — спитав він.— А то оберну на камінь тебе самого.
 
Скажу! — простогнав дракон.— Тільки не чіпай мене. Вдар оцим дубцем по скам’янілих людях, і вони стануть знову самі собою.
 
Харіс вбіг до кімнати, де були скам’янілі люди, і звільнив їх од чарів. Серед них була і царівна.
 
Ідіть собі по домівках,— мовив Харіс,— а царівну я сам відведу.
 
Пішли вони вдвох до дракона. Харіс поламав дубець і кинув у вогонь.
 
Тепер ти не будеш чинити людям зла! І нехай я тільки почую про тебе щось погане, я знайду тебе під землею. А тепер прощавайте.
 
Ходи здоровий, хлопче,— відповіла бабуся.
 
Харіс із царівною залишили замок дракона — і прямо до царя,
 
Ось ваша донька,— мовив Харіс.
 
Цар обняв хлопця і сказав:
 
Хочеш бути моїм зятем і спадкоємцем? Кращого за- тебе моя донька не знайде!
 
Незабаром відгуляли весілля. В царський палац перебралися батьки Харіса. Жили вони дружно, а ми ще краще.

Завітайте до нас:

Батьківські
поради

5 дитячих аудіокниг, які варто послухати в навушниках Audio-Technica
Як показує практика, читання не завжди миттєво стає улюбленим заняттям будь-якої дитини – досить часто цей процес асоціюється виключно з навчанням та школою, тому викликає втому та неприємні емоції. У той же час, допитливість та цікавість так і залишаються головними рисами характеру більшос...
День Ангела. Червневі імена
1 червня — Іван, Сергій; 2 — Іван, Йосип, Раїса, Микита, Тимофій, Олексій; З — Костянтин, Олена, Михайло, Федір, Касян; 5 — Михайло, Леонтій, Фросина; 6 — Євпраксія, Стефан, Федора, Микита; 7— Іван; 8 — Юрій, Олександр, Олена, Андр...