Українська Русский

Палац білого лебедя

— Жив колись на світі селянин. Мав він доньку, гарну-прегарну. Аж люди веселіли, коли її бачили.
 
Одного вечора, повернувшись із поля, сиділи вони удвох біля хати, відпочивали.
 
Раптом рипнула хвіртка, і у двір зайшла якась жінка з дівчиною.
 
Підійшли ближче. Жінка каже:
 
Я твоя двоюрідна сестра, а це моя донька. Ми жили далеко звідси, тому й не приходили до вас.
 
Селянин зрадів гостям.
 
Доню,— каже він своїй дочці,— поцілуйся з тіткою і своєю сестрицею. Це єдині наші родичі в цілім світі.
 
Потім жінка розповіла, що чоловік її помер; тяжко їм було жити в селі без рідних, от вони й прийшли сюди.
 
Дозвольте нам залишитись у вас! Ми будемо допомагати вам по господарству.
 
Залишайтеся,— відповів селянин.— Ми хоч у бідності живемо, але шматок хліба й для вас знайдеться. Я буду тільки радий. Та й дівчатам буде веселіше.
 
Селянинова донька також зраділа гостям. Стала їх обнімати, цілувати. Вона й не знала, що до них лихо стукає в хату!..
 
Перші дні жінка була лагідною, доброю, та згодом вона все взяла в свої руки.
 
Що хотіла, те й робила. Коли селянин ішов працювати в поле, вона з ним відсилала і його доньку, а сама зі своєю донькою сиділа в холодку.
 
Якось селянин пішов у місто продавати олію. Жінка й каже його доньці:
 
Бери глек і йди по воду.
 
Дівчина пішла до криниці, зачерпнула води, але мотузок обірвався, і відро шубовснуло на дно.
 
Повернулася вона додому з порожнім глеком, розповіла все, що сталося.
 
Жінки заходилися кричати:
 
Біжи витягни відро і без нього не вертайся!
 
Бідолаха знову пішла до криниці. Хоч як старалася, не могла дістати відро.
 
Втративши надію витягти його, дівчина почала спускатися в криницю, тримаючись за виступи каміння.
 
Вже дісталася до самої води, нахилилась, щоб узяти відро, коли бачить — двері.
 
Дівчина відчинила їх і опинилася на стежці, що вела в підземелля.
 
Ішла вона потемки. Раптом попереду з’явився широкий прохід. Стало ясно та гарно. На полі колосилося жито, зеленіли дерева, вітерець бавився в квітах.
 
Жито запросило дівчину:
 
Збери мене, добра дівчино! Я вже дозріло. А серпа візьми он там, під шовковицею.
 
Дівчина зібрала жито та й пішла далі.
 
Збери нас, дівчино,— обізвалися до неї квіти,— буде тобі гарний букет.
 
Дівчина нарвала багато квітів: червоних, білих, блакитних.
 
Незабаром вона опинилася посеред поля. Перед нею виріс мармуровий палац, навколо нього росли троянди й жасмин. По голубому озеру, шо було біля палацу, плавав білий лебідь. Побачивши дівчину, він вигукнув:
 
Ось і красуня з дикого краю,
 
Я вже давно її тут виглядаю!
 
Відчинилися двері палацу, і назустріч вийшла в дорогій сукні старенька жінка із золотою паличкою.
 
Що тобі треба? Як ти сюди потрапила? — спитала вона.
 
Дівчина розповіла жінці, що з нею трапилося, і гірко заплакала. Жінка запросила її до палацу.
 
А там! На підлозі валялося сміття, по кутках висіло павутиння. Все запорошила пилюка.
 
Я вже стара,— сказала жінка,— сил нема все це прибрати.
 
Не журіться,— відповіла дівчина,— я вам допоможу.
 
Вона підмела зали, повитирала пил, принесла з озера води і повимивала все чисто.
 
Заблищав у палаці мармур, засяяв кришталь, срібло і золото.
 
Дуже зраділа жінка, коли побачила, як справно дівчина працює. А потім спитала, що вона хоче в нагороду.
 
Нічого мені не треба,— відповіла дівчина.— Я рада була вам допомогти.
 
Попрощалася вона з жінкою та й пішла до криниці. Нахилилася, щоб дістати відро — дивиться, а води вже в криниці немає.
 
Коли дівчина витягла відро нагору, воно наповнилося золотом.
 
Щаслива, пішла вона додому. Там чекав батько. Він не знав, де поділася донька і дуже хвилювався, а коли побачив її з повним відром золота, сказав:
 
Тепер я спокійний за тебе, доню! Цього золота вистачить на все твоє життя. Мені й помирати не страшно.
 
Сестру взяли завидки. Вона аж почорніла від злості..
 
Другого дня, не гаючися, завидюща сестра пішла і собі до криниці. Вкинула туди відро, спустилася вниз і знайшла двері. Потім стежкою попрямувала до палацу.
 
У полі її попросило жито:
 
Збери мене, дівчино, я вже дозріло! Серпа знайдеш он там, під шовковицею.
 
Не до тебе! — відмахнулася вона.
 
Та й пішла собі далі.
 
Дівчина нарвала букет квітів, але вони враз осипалися, зів’яли, і невдовзі вона тримала жмуток сухих стеблин.
 
Так дівчина дісталася до палацу. А лебідь, ледве її побачив, вигукнув:
 
— Ти не любиш працювати, лише гроші хочеш мати, — із палацу вийшла цариця.
 
Ласкаво просимо, заходь, дівчино,— сказала вона.— Як ти тут опинилася?
 
А так і опинилася! — буркнула та.
 
Зайшли вони до палацу. Дівчина, побачивши сміття і пилюку, аж скривилася.
 
Я знала,— почала вона,— що у вас треба прибирати, але не знала, що так багато.
 
Дівчина сяк-так повитирала пилюку, хлюпнула води на мармур і каже:
 
Я дуже поспішаю, пані! Приготуйте мені золото.
 
І швидко подалася до криниці. Там вона знайшла своє відро. Але тільки підняла його нагору, відро наповнилося водою.
 
Розгнівана дівчина кинула відро назад у криницю і гайнула додому.
 
Ти нам не сказала всю правду! — напосілася вона на сестру.
 
Відтоді мати з донькою, коли чоловік кудись відлучався, не давали дівчині проходу. Вони знущалися з неї як тільки могли. Бідолашна терпіла їхні кривди, але батькові не признавалася.
 
Якось вони побачили, що до двору під’їхала золота карета, запряжена шістьма білими кіньми.
 
З карети вийшла стара жінка в дорогому вбранні і підійшла до них. Це була цариця підземного палацу.
 
На голові у неї сяяла золота корона, а в руці вона тримала золоту паличку.
 
За нею йшов яснолиций царевич. Він усміхався і тримав у руках три квітки: білу, червону й голубу.
 
Коли царевич підійшов до гурту, цариця звернулася до чоловіка:
 
Я хочу, щоб твоя донька була мені невісткою. Вона приходила до нас недавно в літній палац. Я полюбила її, як рідну доньку, бо вона не лише красива, але й добра, роботяща дівчина.
 
Чоловік не знав, що відповісти, коли почув такі слова. А царевич підійшов до дівчини і віддав їй квіти.
 
Незабаром справили весілля, а зла тітка з донькою ледве не вмерли від горя і заздрощів.

Завітайте до нас:

Батьківські
поради

5 дитячих аудіокниг, які варто послухати в навушниках Audio-Technica
Як показує практика, читання не завжди миттєво стає улюбленим заняттям будь-якої дитини – досить часто цей процес асоціюється виключно з навчанням та школою, тому викликає втому та неприємні емоції. У той же час, допитливість та цікавість так і залишаються головними рисами характеру більшос...
День Ангела. Червневі імена
1 червня — Іван, Сергій; 2 — Іван, Йосип, Раїса, Микита, Тимофій, Олексій; З — Костянтин, Олена, Михайло, Федір, Касян; 5 — Михайло, Леонтій, Фросина; 6 — Євпраксія, Стефан, Федора, Микита; 7— Іван; 8 — Юрій, Олександр, Олена, Андр...