Українська Русский

Ламброс і Маруліца

На околиці міста в маленькій хатині жили чоловік та жінка з двома дітьми — Ламбросом та Маруліцою.
 
Якось, коли стояли морози, мати й каже дітям:
 
Любі мої, наш батько дуже хворий, а топити в хаті нічим. Підіть у ліс і нарубайте дров, бо я не можу залишити батька.
 
Діти взяли мотузку, сокиру й подались до лісу. Та незабаром пішов такий сніг, що вони збилися з дороги. Першою це збагнула Маруліца.
 
Де ми? — спитала вона.— Я не бачу дороги.
 
Ось вона,— відказує Ламброс,— тільки снігом прикидана. Пройдімо ще трохи — і ти побачиш, що ми правильно йдемо.
 
Ішли вони, йшли, коли бачать — щось на снігу ворушиться. Підійшли ближче — аж то білка б’ється в капкані.
 
Діти нахилилися над нею.
 
Не бійся, білочко,— сказала Маруліца,— мій брат визволить тебе, і ти знову будеш стрибати, як і раніше.
 
Справді? — зраділа білка.
 
Авжеж,— мовив Ламброс
 
Він розімкнув капкан і визволив білку. Вона стрибнула на дерево.
 
Дякую! — крикнула дітям.— Я цього ніколи не забуду!
 
Пройшли вони ще трохи і опинилися в пралісі, що не мав кінця-краю. Діти почали рубати сухі гілки. Але коли зібралися додому — побачили, що їхні сліди прикидав сніг. Ламброс і Маруліца злякалися. Як же їм іти назад?
 
Стали вони ходити сюди-туди, шукаючи якоїсь стежки, але чим більше ходили, тим більше заплутувались у хащі.
 
Раптом діти побачили хатину і попрямували до неї. Вони мріяли хоч трохи погрітися.
 
Заходять — а там баба вечерю варить,
 
Здрастуйте, бабусю,— сказав Ламброс.— Дозвольте погрітися у вас.
 
Сідайте і скуштуйте моєї юшки. Сідайте! — весело мовила баба. То була відьма. Вона одразу зметикувала, що треба робити.
 
Діти, повечерявши, задрімали біля вогню. А відьма взяла й позамикала їх у дерев’яні клітки, а сама пішла спати.
 
Прокинулися бідолахи та й ну просити:
 
Бабусю, випустіть нас, ми повинні принести додому дров і натопити хату, бо наш батько дуже хворий! Відпустіть нас додому!
 
Відьма підійшла до клітки Ламброса і засміялася:
 
Звідси ви ніколи й нікуди не вийдете! Вигодую вас, а потім засмажу в печі.
 
І насипала їм по тарілці смачної юшки, а сама пішла з дому.
 
Охі, які ми нещасні! — мовив Ламброс.— В іаку халепу вскочили!
 
Спробуй виламати дерев’яний прут,— каже Маруліца,— а потім і мене визволиш.
 
Хоч як силкувався Ламброс, нічого зробити не міг,
 
Дуже міцна клітка,— зітхнув він.
 
Плакали діти, ридали, та що з того! Виголодалися й почали їсти юшку.
 
Аж тут з’явилося горобеня.
 
Не їжте цієї юшки! — мовило воно.— Вам не можна гладшати. Послухалися діти горобеняти. А відьма, побачивши повні тарілки,
 
насипала ще по тарілці.
 
Ану з’їжте мені все! — наказала вона.— А то буде вам непереливки!
 
Перелякалися Ламброс і Маруліца, виїли по дві тарілки юшки.
 
А відьма, рада-радісінька, пішла собі спати.
 
Вранці вона налила велику миску юшки та й каже:
 
Нехай тільки до мого приходу не з’їсте!
 
І пішла з дому.
 
Діти знову почали плакати. Аж тут з’явилася білка.
 
Ламбросе, Маруліцо! — пропищала вона,— Де ви?
 
Білочка! — здивувалися діти.— Як ти тут опинилась?
 
Почула про ваше горе і прийшла.
 
Білка почала гризти дерев’яні прути клітки, у якій сидів Ламброс, Скоро вона визволила його.
 
— Визволяй і мене! — радісно крикнула Маруліца.— Ми втечемо звідси!
 
Ні,— каже Ламброс,— якщо ми втечемо і залишимо відьму, вона те саме може зробити і з іншими дітьми. Спочатку треба її провчити.
 
А як? — спитала Маруліца.
 
Не знаю. Треба подумати. Дякуємо тобі,— мовив він до білки,— а тепер тікай звідси, щоб відьма тебе не застала.
 
Білка зникла, а Ламброс зайшов знов у клітку і приставив дерев’яні прути так, аби не видно було, що вони перекушені.
 
Та незабаром прийшла до них друга баба.
 
Моя двоюрідна сестра вдома? — спитала дітей.
 
Ні, але має скоро прийти.
 
Я не можу її чекати. Коли вона прийде, скажіть, що я принесла їй меду. Сестра буде дуже рада, вона понад усе на світі любить мед.
 
І пішла.
 
Ламброс сховав мед під ліжко, а потім затопив піч. Накидав туди дров, і піч стала, як розпечене залізо.
 
Почувши, що повертається відьма, хлопець закрив піч заслінкою й повернувся в клітку.
 
Як ся маєте, любі мої? — переступивши поріг, спитала вона й зайшлася злим сміхом,— виїли юшку?
 
Виїли,— відповів Ламброс,— бачите, миска порожня. Недавно заходила ваша сестра і принесла меду.
 
Мед? — закричала відьма.— Де він?
 
У піч поставила,— відповів Ламброс.
 
Відьма підбігла до печі, а Ламброс, вибравшись із клітки, навшпиньках покрався за нею слідом. І тільки та відкрила заслінку, щоб узяти мед, Ламброс штовх її в ніч! Ще й закрив заслінкою.
 
Відьми як і не було: згоріла дотла.
 
Звільнив Ламброс із клітки сестричку та й каже:
 
Ходімо додому! Батько й мати, мабуть, уже не знають, що й думати. Відьми немає!
 
Вийшли вони — коли бачать, щось накрите лежить у дворі.
 
Що там? — спитав Ламброс.
 
Відкрий, подивимося.
 
Відкрили — а там повно золота. Діти набрали золота, скільки могли донести, і пішли додому. Сніг уже давно перестав. Вони знайшли дорогу й незабаром добралися додому.
 
Як же зраділи батько й мати! Вони вже й не думали, що побачать своїх діточок живими.
 
Ламброс розповів батькам, як вони перехитрили відьму, а потім виклав золото на стіл. Батьки дивувалися з розуму своїх дітей. І більше злиднів вони не знали.

Завітайте до нас:

Батьківські
поради

5 дитячих аудіокниг, які варто послухати в навушниках Audio-Technica
Як показує практика, читання не завжди миттєво стає улюбленим заняттям будь-якої дитини – досить часто цей процес асоціюється виключно з навчанням та школою, тому викликає втому та неприємні емоції. У той же час, допитливість та цікавість так і залишаються головними рисами характеру більшос...
День Ангела. Червневі імена
1 червня — Іван, Сергій; 2 — Іван, Йосип, Раїса, Микита, Тимофій, Олексій; З — Костянтин, Олена, Михайло, Федір, Касян; 5 — Михайло, Леонтій, Фросина; 6 — Євпраксія, Стефан, Федора, Микита; 7— Іван; 8 — Юрій, Олександр, Олена, Андр...