Диво у млині

 Неподалік од містечка Домбрувна струмок крутив колеса великого млина. Там завжди панував рух. Вози довгою валкою везли до млина зерно, а потім одвозили борошно в сусідні села.
  Мельник Маренський був дуже хазяйновитий чоловік. Уставав на світанку й працював не складаючи рук аж до смерку. А в жнива частенько й зовсім не лягав спати – знай лічив гроші, які йому платили за мливо, і ховав їх у важкі дубові скрині.
  Страшенний скупій був отой мельник Маренський. Він і сам працював без відпочинку, і дружині та синові, а надто наймитові ніколи просвітку не давав. Не раз вони плакали, а бувало, що й сварилися з ним.
  Мельник багатів з кожним днем. І чим більше срібних талярів клав він у свої дубові скрині, тим більшим скупієм ставав.
  Якось випала дуже холодна зима. Крига скувала й Домбровське озеро і струмок, на якому стояв млин Маренського. Немало бездомних бідняків пішло жебрати по хатах; частенько стукали вони до заможніх господарів. Не минали й господу мельника. Але той і слухати не хотів їхніх прохань. Не дав і шматка хліба жодному біднякові, а гнав їх од хати, ще й називав приблудами та дармоїдами.
  Раз надвечір розгулялася хуртовина. Вихор так і вив, так і свистів у коминах, мороз білими квітами заснував шибки. А мельник розкошував собі в теплій хаті.
  Раптом хтось несміливо постукав у двері. На порозі стояв подорожній, весь запорошений снігом.
  – Чого тобі? – сердито буркнув господар.
  – Чи немає у вас якоїсь роботи для мене? – спитав подорожній.
  Ой, як розлютився старий мельник! Гримнув, що взимку йому й самому нема чого робити, а наймит у нього тільки те й знає, що байдики б’є.
  Тоді подорожній попросився, щоб господар пустив його переночувати й дав трохи гарячої страви, бо він іде здалека, дуже стомився та зголоднів.
  Мельник не схотів нічого й слухати.
  – Нема в мене ані кутка, ні страви для такого приблуди! – гарикнув він.
  І наказав бідоласі вийти геть з хати й зачинити за собою двері.
  Подорожній послухався, але підніс угору свою палицю, махнув ліворуч, махнув праворуч, щось пробурмотів і попрямував лісовою засніженою дорогою.
  Вранці мельник зайшов до млина й остовпів з переляку. На мішках з борошном і зерном, що рядочком стояли попід стінами, сиділи цілі табуни мишей.
  Мельник аж за голову схопився. Все добро гине на очах! Адже миші не залишать жодної зернинки… Що ж його робити?
  – Рятуйте! – загукав він, стан кликати жінку, сина, наймита.
  Та як тут рятувати? Миші не боялися людей і не думали тікати.
  Тоді обізвалася затуркана мельникова жінка:
  – Це тобі кара за те, що ти прогнав отого бідолаху!
  Зляканий мельник мочав благати свого наймита:
  – Біжи, Янеку, шукай того подорожнього, що я вчора прогнав. Це він таке зробив, не інакше! Прохай його, благай, нехай повернеться. Дай йому все, чого забажає, аби тільки прогнав цю нечисть. І тобі, Янеку, щось перепаде. Біжи щодуху. Адже він за ніч далеко не встиг зайти.
  Взяв Янек кожуха, насунув на голову шапку й побіг. Од млина до села вела пряма дорога.
  Янек хутко знайшов подорожнього в хаті одного бідняка, який пожалів бідолаху та пустив переночувати.
  Почав Янек просити й умовляти, щоб подорожній повернувся до них. Той устав, подякував господареві за ночівлю й пішов до млина.
  Ой, як зрадів мельник! Кинувся його обіймати та цілувати. Просив пробачення, обіцяв, що дякуватиме довіку, що щедро заплатить, аби тільки той вигнав мишей із млина.
  Подорожній загадав господареві, щоб той вирубав у кризі на озері ополонку, а сам махнув палицею праворуч, махнув ліворуч, стукнув нею об підлогу й щось пробурмотів.
  І диво! – всі миші одразу побігли до нього.
  Стукаючи палицею, рушив подорожній до дверей, потім у двір. Миші сунули за ним сходами, подвір’ям, потім дорогою до озера. А була їх сила-силенна.
  Подорожній став над ополонкою і занурив палицю в крижану воду. І тут миші почали стрибати в воду. Геть усі пострибали та всі потонули. Жодна живою не залишилася.
  Коли остання миша зникла в воді, мельник підбіг до подорожнього. Обдарував його чим тільки міг, дякував без кінця-краю.
  Відтоді скупий мельник змінився. Добрий став і ласкавий до людей; нікого вже не проганяв із своєї хати. А миші більш ніколи не з’являлися.

Завітайте до нас:

Батьківські
поради

Народний календар у грудні
4 грудня — Введення в храм Пресвятої Богородиці. Святкують його на спомин про чудесне Введення Богородиці в Єрусалимський храм — її посвячення Богові. 5 грудня — Прокопа. У давнину в цей день ставили на шляхах віхи, щоб подорожні не збилися з путі. 7 грудня — Катерини....
День Ангела. Грудневі імена
1 грудня — Зіновія, Роман, Лідія, Платон; 2 — Марта, Іларіон, Лариса, Йосип, Роман; 3 — Любов; 4 — Григорій, Лідія, Анатолій, Кирило, Анна; 5 — Валеріан, Марія, Максим, Прокіп, Архип, Михайло; 6 — Митрофан, Олександр, Григорій, Катерина, Оле...