Битий небиту несе

Якось вийшов голодний вовк із лісу. Такий голодний — ледве ноги тягне. А лисиця ще здалеку запримітила його й посміхнулася. Побачила вона, що вовк голодний та слабкий, і зразу надумала помститися йому за велику силу та сміливість, а найбільше за зуби. Підійшла лисиця близенько до нього і почала підстрибувати, радісно усміхатися та качатися по землі.
 
Що з тобою, кумо? Чого це ти така рада? — сердито запитав вовк.
 
Як же мені не радіти, кумцю? — відказує лисиця.— І весела я, і сита. Нарешті втішилося моє серце.
 
Як же це сталося, що нарешті втішилося твоє серце? — чудується вовк.
 
Ой, кумцю, кумцю, якби ти бачив те весілля в селі — стільки їства, стільки питва всякого — очі розбігаються! Покликали туди й мене — з’їла я швиденько кілька засмажених курочок і бігом до тебе, скажу, думаю, кумові, хай і він завітає на таке багате весілля, покуштує смаженого ягняти чи теляти.
 
Кумо! — аж скрикнув зголоднілий вовк.— Зараз же заведи мене на весілля, бо я такий голодний, що й тебе з’їсти можу.
 
То й ходімо, кумцю, ходімо! — заквапилася лисиця.— На таке багате весілля заведу тебе — вік пам’ятатимеш!
 
Ішли вони, йшли, аж ось, нарешті, й село. А хати були тоді малі, низькі, соломою криті. Вилізли вовк з лисицею на ту хату, де гуляли весілля, подивилася лисиця в комин та й каже:
 
А-а, вогонь, а не горілка!
 
Кумо, невже й тобі дають пити? — питається вовк.
 
Дають, кумцю, аякже,— відповіла та і встромила голову в комин.
 
— А-а-а, ну й смачне курча, ще й олією полите. Що-що, а курчат смажити тут уміють,— примовляє.
 
Вовк облизався і каже:
 
Кумо лиско, дай же й мені трохи! Страх як їсти хочеться.
 
Зараз, кумцю, заразі Ходи, ставай на моє місце і стромляй голову в комин.
 
Устромив вовк голову в комин, а лисичка його ще й підштовхнула. Упав вовк прямо на стіл. Закричали гості, дехто кинувся тікати, а сміливіші побрали палиці та вила й прогнали вовка. Так побили його, що бідолаха ледве добіг до лісу.
 
А поки гості ганялися за вовком, лисиця через комин залізла в хату. А там була сама наречена. Лисиця тихенько поїла, що було на столі. Потім запримітила в глечику кисле молоко і встромила туди голову. Наречена побачила таке та кочергою по спині її:
 
Геть, злодійко, ач допалася!
 
Лисиця зойкнула та тікати! Вся голова біла, в молоці. Прибігла вона до лісу, лягла та й думає: «Як там вовчик? Чи не прибили?» І в ту ж мить побачила вовка. Той ледве йшов. А лисиця почала стогнати й примовляти:
 
Ой, мамочко, мало не вбили мене люди! Ой, мамочко, так по голові били, аж мозок тече!
 
Вовк прислухався — лисиця голосить. Підійшов до неї та й каже, плачучи:
 
Ой, кумо, побили мене!
 
Ой, вовчику, ой, кумцю, побили й мене, кості мені поламали, мозок випустили. Бачиш — уся голова біла. Не знаю, як до хати дійти, щоб хоч коло дітей померти та щоб не рознесли орли й ворони кісточок моїх.
 
Шкода стало вовкові лисиці: так плаче та приказує. То він і каже:
 
Допоможу тобі, кумо, додому добутись. Я теж побитий, але ж мозок у мене не тече. А ти вся заляпана.
 
Нагнувся вовк, вилізла лисиця йому на спину та й посміхається. Пройшли трохи, вовк ледве ноги волочить, а лисиці смішно, що побитий вовк несе її, от вона й каже:
 
Битий небиту несе, битий небиту несе!
 
Що ти там кажеш, кумо? — перепитує вовк.
 
Та так, нічого! Промовляю до своєї побитої голівоньки, щоб зажила швидше.
 
Іде вовк далі, а лисиця знову своєї:
 
Битий небиту несе, битий небиту несе!
 
Потерпи, лисичко, потерпи, кумо! — умовляє її вовк.— Скоро будемо вдома, потерпи ще трохи.
 
А лисиця аж давиться сміхом і все примовляє тихенько:
 
Битий небиту несе, битий небиту несе!
 
Прислухався вовк і зрозумів, про що казала лисиця. Розсердився, скинув її зі спини:
 
— Ось я тобі покажу, хто битий, а хто небитий!
 
Та за нею!
 
Тікає лисиця щодуху, ось-ось дожене її вовк, дарма що побитий. Нарешті вскочила в нору, але вовк таки вхопив її за ногу. А лисиця скривилася від болю та й каже:
 
Держи, вовче, корінь, держи, вовче, корінь!
 
Випустив дурний вовк лисиччину ногу і вчепився зубами в корінь. А лисиця як запищить:
 
Ой, мамочко, без ноги лишуся! Ой, мамочко, з’їсть мою ногу!
 
А вовк чує це та ще дужче гризе. Гриз, гриз, доки зуби виламав.

Завітайте до нас:

Батьківські
поради

Народний календар у грудні
4 грудня — Введення в храм Пресвятої Богородиці. Святкують його на спомин про чудесне Введення Богородиці в Єрусалимський храм — її посвячення Богові. 5 грудня — Прокопа. У давнину в цей день ставили на шляхах віхи, щоб подорожні не збилися з путі. 7 грудня — Катерини....
День Ангела. Грудневі імена
1 грудня — Зіновія, Роман, Лідія, Платон; 2 — Марта, Іларіон, Лариса, Йосип, Роман; 3 — Любов; 4 — Григорій, Лідія, Анатолій, Кирило, Анна; 5 — Валеріан, Марія, Максим, Прокіп, Архип, Михайло; 6 — Митрофан, Олександр, Григорій, Катерина, Оле...