Безжурний швець

Був собі колись на світі швець з великим, великим горбом.
 
І мав він сім синів і сім дочок. Синів звали: Перротто, Джіанотто, Рінальдотто, Ермінотто, Арріготто, Амброджіолотто і найменший Пеппіно. Дочок звали Джілетта, Джованнетта, Ерміллінетта, Лауретта, Галізетта, Віолетта і найменша Кателліна.
 
А чи подумали ви, що кожного з них треба було взути? Як порахувати всі ноги синів і дочок, скільки буде? Двічі по сім — чотирнадцять та ще раз двічі по сім — чотирнадцять. Усіх разом — двадцять вісім! Та це ще не всі. Ви ж забули додати сюди ноги шевця і його дружини. То скільки ви налічили? Тридцять дві ноги! І на кожну ногу треба взуванки!
 
Скільки ж потрібно часу, щоб пошити аж тридцять два черевики! Отож і не диво, що шевцеві ніколи було шити чужим.
 
І через те його родина одного дня запивала хліб водою, а другого заїдала воду хлібом.
 
Проте швець був веселої вдачі і ніколи не журився. Працюючи, завжди виспівував, а відпочиваючи, все пританцьовував.
 
Він навіть пісеньку про себе склав:
 
Я молотком щодня — тук-тук,
 
Роблю, не покладаю рук,—
 
Все шию черевики Маленькі та великі.
 
Але якось трапилася шевцеві нагода пошити на продаж аж три пари черевиків.
 
От зв’язав він їх докупи, закинув на плечі та й подався на ярмарок до сусіднього містечка. Іде собі шляхом, а черевики звисають з горба та все товчуть його по спині.
 
«І де цей горб узявся на мою голову?» — подумав швець.
 
Аж ось прийшов на ярмарок, людей побачив, з цим погомонів, з тим пожартував,— та й за свій горб забув.
 
Черевики хутко попродав, накупив додому всіляких гостинців, поскладав у торбу, закинув на плечі та й рушив додому. Іде шляхом, а торба з гостинцями звисає з горба й товче його по спині.
 
«Усе-таки цей горб страх заважає»,— знов подумав швець.
 
Тим часом уже посутеніло, а додому ще було неблизько. Надумав швець звернути до лісу й піти навпростець. Поки йшов лісом, надворі геть смеркло. Добре, що хоч місяць зійшов і видно було, кудою йти.
 
Коли це — зирк подорожній на пеньок,— а на ньому сидить... хто б ви думали? Лісова фея! Та така манюсінька-манюсінька. Сидить і чогось плаче.
 
Чого це ти плачеш? — питає швець.
 
Бо мені самій нудно,— відказує фея.
 
Нудно?! А ось я ніколи не нудьгую. Зараз я тебе розважу піснею. Послухай-но:
 
Я молотком щодня — тук-тук,
 
Роблю, не покладаю рук,—
 
Все шию черевики Маленькі та великі.
 
Фея враз утерла сльози й усміхнулась.
 
Це ще не вся пісня,— промовив швець.— Слухай далі:
 
У праці й танцях повсякчас —
 
Коли нам нудьгувать!
 
Хто черевики шив у нас,
 
Той любить танцювать!
 
То пошийте й мені черевички! — вигукнула фея.
 
Будь ласка, це я залюбки! — відповів швець.
 
Він вирвав два листочки подорожника, попроколював у них дірочки замість шила сосновою шпилькою і позшивав їх замість дратви прожилками торішнього листя.
 
Феї закортіло приміряти один черевичок і... вона пірнула в нього з головою.
 
Глянув швець — а фея десь ділася.
 
Ой! — писнув голосочок із лівого черевичка.— Вони на мене трішечки завеликі.
 
Тоді швець вирвав два листочки конюшини і пошив з них черевички якраз на феїну ніжку. Тільки-но вона взулась у них, а швець знов заспівав свою пісеньку, як фея пішла в танок.
 
Цілісіньку ніч протанцювали в лісі фея і швець. А коли благословилося на світ, фея сказала:
 
Оце вже я натанцювалась досхочу! Ви мене так гарно розважили, як ніхто й ніколи. Скажіть, що вам за це дати?
 
Гм, що дати? — здивувався швець.— Мені нічого не треба.
 
Подумавши якусь мить, він запитав:
 
А взяти щось у мене ти не можеш? Я з радістю віддав би свій горб.
 
О, та це простісінько! — сказала фея.
 
Вона вистрибнула на пеньок і торкнулася своєю чарівною паличкою до шевцевого горба. І враз той горб хтозна-де й дівся!
 
Краснесенько тобі дякую, люба маленька фея! — вигукнув швець, поцілував фею і рушив додому.
 
Тільки-но він зайшов у село, як йому зустрілася стара лиха сусідка. В неї теж був горб, але не ззаду, як у шевця, а спереду. Угледіла вона шевця — й витріщила від подиву із заздрощів очі.
 
Дива, кумцю! Ніби це й ви і не ви! І де ж це ваш горб дівся?
 
Швець розповів бабі все чисто, як було.
 
Насилу діждалася стара ночі та й побігла на те місце в ліс.
 
От добре, що ви прийшли! — вигукнула фея, побачивши бабу.
 
Мені нема з ким сьогодні потанцювати.
 
Аякже, зараз роззуюся! — злісно буркнула стара.
 
А швець зі мною танцював,— сказала фея.— Ну,як не хочете танцювати, то хоч заспіваймо якусь пісеньку!
 
Де ж пак, нема мені чого робити! — пробубоніла баба.
 
А швець зі мною співав,— сказала фея.
 
Твій швець таке саме ледащо, як і ти! Вам аби танцювати та співати. Ти он краще діло роби! Де твоя чарівна паличка?
 
Ну гаразд,— сказала фея.— Але щоб ви знали: моя паличка може тільки один раз дати щось або один раз щось узяти. То що вам — дати чи взяти?
 
«Скажу — взяти»,— подумала баба. Проте була вона така жадібна, як ніхто інший у селі. Тому й незчулася як сказала:
 
Та ні, дати! Дати!
 
Ну, коли так. то беріть! — посміхнулася фея.
 
Вона вистрибнула на пеньок і доторкнулася до бабиної спини чарівною паличкою. І вмить у старої ззаду виріс горб!
 
Хоч як вона верещала, хоч як лаялася,— нічогісінько їй не зарадило.
 
Так довіку й лишилися у старої два горби — один спереду, а другий іззаду.

Завітайте до нас:

Батьківські
поради

Народний календар у листопаді
4 листопада — Казанський день, Святкування  ікони Казанської Божої Матері. 5 листопада — Якова. Якщо цього дня піде град або снігова крупа, то на Мотрону (22) почнеться справжня зима. 8 листопада — Дмитра, Змитра. Поминки предків, дідів день. 10 листопада — Пара...
День Ангела. Листопадові імена
1 листопада — Марта, Іван; 2 — Артем, Клавдія, Герасим; 3 — Юлія, Іван, Іларіон, Антоніна; 4 — Олександр, Анна, Федора, Костянтин; 5 — Яків, Ничипір, Серафима, Гнат; 6 — Опанас, Степанида; 7 — Параска, Маркіян; 8 — Опанас...