Барвінок

Чоловік і жінка мали сина на ім’я Барвінок. Жили вони в старенькій хатині. Чоловік щодня брав сокиру і ходив до лісу.
 
Якось Барвінок каже матері:
 
Я збудую великий білий дім з терасою. Будете з батьком звідти милуватись морем, горами.
 
Мати ледве стримала сльози. Не вірила вона синовим словам.
 
Барвінку,— звернулася вона до сина,— полагодь мені сито, бо нічим сіяти борошно.
 
Барвінок покрутив сито в руках і шпурнув його через вікно.
 
Що ти наробив! — скрикнула мати.
 
Викинув!
 
Нащо?
 
Мамо, я дістану вам срібне сито!
 
Ну, що мені робити з таким сином! — скрушно зітхнула мати.
 
Згодом повернувся додому батько.
 
Поклади, сину, сокиру на місце,— попросив він.
 
Барвінок схопив сокиру і закинув її хтозна-куди.
 
Що ти наробив? — розсердився батько.
 
Викинув!
 
Чого?
 
Нащо вам, старому чоловікові, спину гнути на багатих? Дістану вам золоту люльку, і будете собі покурювати на терасі.
 
На якій терасі, чийого дому? — здивувався батько.
 
Нашого! — відповів Барвінок.
 
Сіли обідати. Чоловік і жінка засмучені. А Барвінок регочеться:
 
Побачите, чи брешу, чи ні!
 
Всі навколишні землі належали одному цареві. Раз на тиждень він обходив свої володіння. Він завжди був задоволений своїми слугами. Але цього разу робота стояла. І як цар дізнався — уже не перший день. Вночі занадилися сюди три лисиці. Вони викрадали упряж, і не було чим запрягати волів. Поки діставали нову упряж, минав не один день.
 
Як зарадити лихові? Слуги не раз робили засаду на лисиць, але ті були невловимі.
 
Тоді цар послав окличника з таким наказом: «Хто спіймає трьох лисиць, тому буде подаровано найкраще поле із царських земель!»
 
От на царському полі і збудують вам дім,— сказав Барвінок батькам, коли вони почули про це.— А біля будинку сад великий посадимо!
 
Отакої! — засміялася мати.— А де ти будеш жити?
 
У місті!
 
Що ж ти там робитимеш?
 
Буду візиром! — відповів Барвінок.
 
Батьки лише плечима знизали і тяжко зітхнули.
 
Наступного дня Барвінок, раненько вийшовши з хати, вигукнув:
 
Вперед, на лисиць!
 
Він довго йшов лісом і опинився біля високої гори. Там заходився шукати лисиць. А лисячих нір біля цієї гори — не злічити! Але, видно, в них давно вони не жили. Довкруг аж земля потріскалася від спеки.
 
Раптом Барвінок натрапив на нору під оливковим деревом. На піску виднілися сліди лисиць.
 
Тут їхнє кубло! — вигукнув Барвінок.
 
Не гаючись, він пішов додому.
 
Дайте попоїсти, бо я дуже поспішаю,— попросив матір.
 
Куди це ти, сину?
 
Піду шукати майстрів, щоб будували нам дім. Хочу домовитися з ними заздалегідь.
 
Мати нічого не відповіла. Поставила на стіл, що було. Попоївши, Барвінок пішов до кожум’яки.
 
Скажи мені, чоловіче, є у тебе шкура з осла?
 
Є,— відповів той.
 
Позич мені до завтра, я тобі за це дам золотий.
 
Візьми,— відповів кожум’яка.
 
Барвінок зі шкурою повернувся додому. Батьків саме не було.
 
От добре, що їх немає вдома! — зрадів Барвінок.
 
Він зайшов у хлів, надів на себе шкуру, набив вільні місця сіном,
 
позашивав усе — і невдовзі з хліва вийшов справжній осел.
 
Цей «осел» дістався гори, де жили лисиці, і впав неподалік від нори,вдаючи із себе мертвого. Так він довго лежав.
 
Тільки розвиднілось, одна лисиця вилізла з нори подивитися, яка погода. Побачивши осла, вона гукнула:
 
Сестриці мої, ідіть подивіться! Мертвий осел.
 
Дві інші лисиці не забарилися.
 
Справді мертвий: давай затягнемо його в нору,— запропонувала одна.
 
Давайте,— відповіла друга.— Але як ми його дотягнемо?
 
Послухайте мене,— перебила третя,— у нас є царська упряж.
 
Обв’яжемо осла, самі запряжемося — так і втягнемо.
 
Оце правильно! — зраділи лисиці.— Гарно придумала! — і швидко побігли в нору по упряж.
 
Вся упряж царських волів буде нашою! — реготалися лисиці.
 
Радійте! Радійте! — посміхнувся Барвінок,— Скоро побачимо, як ви будете сміятися!
 
Лисиці міцно обв’язали осла і спробували тягти. Зненацька осел скочив і потяг лисиць до себе.
 
Ой-ой-ой! — завищали лисиці.
 
Вони на хвилину завмерли від переляку, вирячивши очі, а потім спробували бігти. Але де там — не могли і з місця зрушити.
 
Сестриці, нарешті я вас упіймав! А тепер ідіть за мною!
 
Барвінок силою потяг за собою лисиць.
 
Дістався він поля, де сиділи без діла цареві слуги, а біля них — сам цар, який лаявся:
 
Ледарі! Дармоїди! Он скільки вас, а не можете впіймати якихось лисиць! Сором, та и годі! Зараз же пошліть когось у місто до кожум’яки, хай зробить нову упряж.
 
Раптом почувся голос:
 
He посилайте, царю, по нову упряж, ось візьміть вашу!
 
Цар і слуги переглянулися Барвінок тим часом зняв з себе ослячу шкуру й засміявся:
 
Я привів вам злодійок! Вони крали вашу упряж.
 
Цар остовпів. Тільки згодом, прийшовши до пам’яті, мовив:
 
Замкніть цих злодюг у підземелля, потім я вирішу, що з ними робити.
 
А потім звернувся до Барвінка:
 
Дякую тобі, парубче, ти врятував нас від цієї нечисті! Дарую тобі ось це поле, найкраще в моєму царстві. А тепер їдьмо в місто!
 
Барвінок сів на доброго коня та й поїхав поруч з царем до палацу.
 
А розкажи мені, парубче,— попрохав цар Барвінка, коли вони від-почивали в розкішній кімнаті,— як ти впіймав лисиць? Адже мої слуги навіть вистежити їх не могли!
 
Барвінок усе розповів, а цар засміявся й сказав:
 
Дарую тобі коня й торбину золота. А коли хочеш, живи у мене.
 
Будеш моїм візиром. Ти розумний хлопчина!
 
Подякував Барвінок царю та й поїхав на базар. Зайшов до золотаря.
 
У вас є срібне сито? — спитав він
 
Немає,— відповів золотар,— але я можу зробити.
 
Будь ласка, зробіть срібне сито! Це для моєї матері.
 
Потім Барвінок купив золоту люльку — батькові, найняв майстрів, щоб збудувати дім із терасою на подарованому царем полі, а тоді сів на коня та й поїхав додому.
 
Зайшов у хату. Батько й мати саме обідали. Барвінок привітався.
 
Де це ти був, сину? — спитали батьки.— Сідай обідати!
 
Ось вам, мамо, срібне сито, а вам, тату, золота люлька. А ось і торбина золота — заплатите майстрам, як вибудують дім із терасою.
 
Найміть людей, щоб сад посадили біля нової оселі. Влітку будете жити там, а взимку забиратиму вас у місто.
 
Дивилися на сина батько й мати і очам та вухам своїм не вірили.
 
Таке щастя впало на Них!
 
Барвінок пообідав і сказав:
 
Тим часом бувайте, мої любі!
 
Куди ти, сину?
 
У місто. Буду в царя візиром!

Завітайте до нас:

Батьківські
поради

5 дитячих аудіокниг, які варто послухати в навушниках Audio-Technica
Як показує практика, читання не завжди миттєво стає улюбленим заняттям будь-якої дитини – досить часто цей процес асоціюється виключно з навчанням та школою, тому викликає втому та неприємні емоції. У той же час, допитливість та цікавість так і залишаються головними рисами характеру більшос...
День Ангела. Червневі імена
1 червня — Іван, Сергій; 2 — Іван, Йосип, Раїса, Микита, Тимофій, Олексій; З — Костянтин, Олена, Михайло, Федір, Касян; 5 — Михайло, Леонтій, Фросина; 6 — Євпраксія, Стефан, Федора, Микита; 7— Іван; 8 — Юрій, Олександр, Олена, Андр...