Українська Русский

Іван-богатир і Білий Полянин

За лісами за дрімучими, за болотами-трясовинами, посеред чистого поля-привілля стояло за старих часів село.
І жив у тому селі старик Сисой. Було у нього три дочки і один син — Іван-богатир.
Пожив Сисой, пожив та й помер. А Іван виріс, великим хлопцем став.
Нікого він не боявся, нічого він не страшився. Вирубав собі дрючок богатирський — такий, що десятьом мужикам не підняти.
Закине дрючка під хмари, а назад він тільки надвечір летить.
Ударить дрючком об землю — на сто аршин він у землю входить.
— Ex,— каже богатир,— і куди б мені силоньку мою дівати? Немає мені діла в рідному селі.
І сталося тут, що чужі королі на руську землю війною пішли.
Приходить Іван до сестер і каже:
— Сестриці-голубоньки, ідуть на наш край вороги люті. Стану-но я на захист рідної землі. Як ви порадите?
А сестри відповідають:
— Ах ти, хоробрий воїне, про що питаєш! Ось, говорять, богатир Білий Полянин з бабою-Ягою—золотою ногою тридцять років воює, з коня не злазить, спочинку не знає, а ти тільки своїм дрючком тішишся. І питати нічого — сідай на коня та виїжджай у поле битися з ворогом.
Осідлав Іван-богатир коня, надів на себе обладунки військові, взяв меч залізний, спис довгомірний і нагай шовковий.
Виїхав на поле битви.
Ворогів зібралась сила-силенна. Кинувся на них Іван-богатир. Не стільки мечем б'є, скільки конем топче, не стільки спис метає, скільки нагаєм шовковим посвистує.
Уклав Іван до вечора все військо вороже. Повернувся додому, ліг спати і проспав непробудним сном три дні і три ночі.
На четвертий день прокидається, іде до сестер.
— Сестриці-голубоньки, гляньте-но з віконця. Що, як ворожі королі ще більше, ніж тоді військо привели?
А сестри сміються:
— Який ти воїн! Добу воював, а три доби спав. Он, кажуть, богатир Білий Полянин з бабою-Ягою  — золотою ногою тридцять років воює, з коня не злазить, відпочинку незнає, а ти про що питаєш? Сідай на коня, виїжджай у поле!
Осідлав Іван-богатир коня, надів обладунки військові, взяв свій меч, спис, виїхав у поле.
Ворогів зібралась круг нього хмара незліченна. Та Іван-богатир не гірше ніж того разу все вороже військо розметав, кого насмерть уклав, кого з поля прогнав; сам додому приїхав, спати ліг, сім діб богатирським непробудним сном проспав.
На восьмий день прокидається, до сестер іде:
— Сестриці-голубоньки, погляньте-но у віконце. Здається мені, що ворожі королі ще більше на цей раз війська в поле виставили.
А сестри відповідають:
— Який ти воїн! Добу   воював,   а  сім  діб спав. Он, кажуть, богатир    Білий   Полянин з бабою-Ягою — золотою   ногою тридцять років воює, з коня   не  злазить,   відпочинку не знає, а ти про що питаєш? Сідай на коня, виїжджай у поле!
І третій раз сів на коня Іван-богатир, виїхав у поле ратне, всіх ворогів побив, додому приїхав і каже:
— Ну, сестриці, прощавайте поки що. Поїду по білому світу, пошукаю богатиря Білого Полянина, подивлюсь, як він з бабою-Ягою воює. Ви тут живіть не тужіть, на мене чекайте.
Напекли йому сестри в дорогу пирогів, коржиків, зібрали все в торбу, до сідла прив'язали.
Вирушив богатир у путь.
Їде він лісами, їде він полями. Через якийсь час, по якійсь годині заїхав він у темний ліс. Бачить — хатинка стоїть, а в тій хатинці старий чоловік живе.
Зайшов Іван-богатир у хатинку.
— Здрастуйте, дідусю!
— Здрастуй, руський богатирю. Куди прямуєш?
— Їду шукати богатиря Білого Полянина. Чи не знаєш, де він?
— Сам не відаю. Ось почекай, зберу я своїх вірних слуг та спитаю у них.
Вийшов старий на ґанок, заграв у срібну трубу — і раптом почали до нього з усіх боків птахи різні злітатися. Гукнув старий:
— Слуги мої вірні, птахи перелітні. Чи не бачили ви богатиря Білого Полянина, чи не чули про нього?
— Ні, очима не бачили, слухом не чували, — птахи відповідають. Старий каже:
— Іди, Іване-богатирю, до мого старшого брата. Може, він тобі дорогу покаже. На, візьми клубочок. Куди він покотиться, туди й ти коня повертай.
Подякував Іван-богатир старому, сів у сідло, кинув клубочок на землю.
Покотився клубочок, пішов за ним богатирський кінь.
А ліс навкруги все темніший та темніший.
Надвечір приїжджає богатир до хатинки в самій гущавині.
Сидить в хатинці старик — сивий як лунь. Розповів йому Іван-богатир про свої справи.
— Чи не знаєш, дідусю, де мені Білого Полянина знайти? А старий каже:
— Стривай, зберу зараз своїх вірних слуг, у них узнаю. Вийшов   старий   на   ґаночок, заграв   у   срібну трубу — вмить зібралися до нього з усіх боків різні звірі лісові. Питає у них старий:
— Чи не бачили, чи не чули, де Білий Полянин знаходиться?
— Слухом не чули, очима не бачили, — відповідають звірі. Тільки одна вовчиця каже:
— Бачила я Білого Полянина. Він у чистому полі на великому кургані спить. Воював він з бабою-Ягою—золотою ногою, а після бою заліг на дванадцять діб спати.
— Ну, то проведи до нього Івана-богатиря,— наказує старий.
— Побігла вовчиця, і поїхав слідом за нею богатир.
Приїжджає він до великого Кургана, входить у шатро. Богатир Білий Полянин зморився після битви, — лежить, спить. Пожалів будити його Іван, ліг з ним поруч та теж заснув.
Прийшла пора — прокинувся Білий Полянин. Дивиться — поруч з ним невідомий богатир лежить. Схопився він було за меч, та утримався:
«Ні, — думає,—вїн на мене на сонного наїхав, та рубати не став. Не честь мені, славному молодцю, сплячого вбивати».
Розбудив він Івана-богатиря:
— Хто ти, молодцю? Чого сюди заїхав? Я до себе не спитавшись нікого не пускаю.
А Іван і відповідає:
— Багато я про твоє молодецтво та силу чув. Приїхав на тебе подивитись, силою з тобою помірятися.
Вийшли богатирі з шатра, сіли на коней, битися почали. Вибив Іван-богатир Білого Полянина з сідла. Той і почав благати:
— Не губи мене, Іване-богатирю. Візьми мене до себе в менші брати. Я тебе у всьому слухати буду.
Іван-богатир обняв його, поцілував і питає:
— Скажи мені, брате мій названий, за що ти з бабою-Ягою тридцять літ воюєш?
— Та тримає вона у полоні дівчину-красуню. Хочу я на ній оженитись, а баба-Яга не дозволяє.
— Поїдьмо разом,— Іван каже,— коли в дружбі бути, то і в біді допомагати. Вдвох ми її легко подолаємо.
Сіли вони на коней, виїхали в чисте поле.
Виставила баба-Яга проти них військо незчисленне. Неначе ясні соколи на табун голубиний налетіли богатирі на силу ворожу і стоптали її своїми кіньми.
Баба-Яга навтікача кинулась, а Іван-богатир за нею навздогін помчав.
Прибігла баба-Яга до глибокої прірви, підняла чавунну дошку та й зникла під землею.
— Веди мені сюди волів побільше,— каже Іван-богатир Білому Полянину. Надрали вони волячих шкур, сплели ремінь довгий-предовгий, і спустився Іван слідом за бабою-Ягою, в підземелля...
Ішов він, ішов,— доходить до великого міста. Посередині міста чудовий палац стоїть, з віконця красуня-дівчина виглядає.
— Хто ти, славний молодцю? — питає дівчина Івана.
— Шукаю бабу-Ягу — золоту ногу, яка під землю зникла, — відповідає Іван, — я — Іван-богатир, старший брат богатиря Білого Полянина.
А дівчина і зітхає:
— Богатир Білий Полянин — жених мій любимий. Украла мене баба-Яга, сюди сховала від нього. Не знаю, як би мені на волю вирватись.
— А ти знаєш, куди баба-Яга сховалась? — Іван-богатир питає.
— Та вона тут, в палаці, в задній горниці спить.
Провела дівчина Івана в задню горницю. Ввійшов богатир у двері, гукнув богатирським голосом:
— Бабо-Яга — золота нога, вставай зі мною силою помірятись.
Спить баба-Яга, не чує.
Гукнув Іван удруге. Баба-Яга тільки з боку на бік повернулась. Гукнув Іван утретє. Баба-Яга з постелі скочила.
— Ах, це ти, Іване-богатирю? Ну й сміливий же ти. Сюди до мене ні один богатир не приходив. Гаразд, станемо битися з тобою до вечора.
А Іван відповідає:
— До вечора? Ні, це довго. Богатирський удар і один добрий.
Та як двигнув бабу-Ягу своїм богатирським мечем по маківці,— з баби-Яги і дух геть. Зраділа дівчина, дякує Іванові. А він узяв її за руку і каже:
— Ходімо, Білий Полянин мене біля входу в підземелля чекає.
Вивів він дівчину на світло, на простір. Зустрів їх Білий Полянин — радіє, дякує Іванові.
— Ну,— каже Іван,— живіть щасливо, чекайте мене. Поїду я по світу собі самому наречену шукати.
Багато Іван земель об'їхав, багатьох ворогів переміг.
Під кінець самого Царя-Змія в Зміїному царстві подолав.
Знайшов собі наречену-красуню і зажив у щасті й достатку.
З Білим Полянином до самої смерті дружив, з одного ковша з ним мед і брагу пив.
І були ці два богатирі за всіх богатирів на світі сильніші

Завітайте до нас:

Батьківські
поради

Планшет - золотий ключик до світу казок
У кожного дитинство асоціюється з чимось прекрасним, добрим та світлим. Яскраві іграшки, барвистий одяг та старі-добрі казки - саме те, що треба. Нічого не замінить малюкам мамину казочку на ніч, теплі обійми та ніжні цьомчики. Але сучасні діти зовсім не схожі на нас, дорослих. Вони прагнуть само...
Новинки до книжкового Арсеналу
«Книжковий Арсенал» – це найдовгоочікуваніша подія читацької весни! І видавництво «Ранок» підійшло до неї з усією властивою їм відповідальністю, креативом та вмінням передчувати найтрендовіші та найжаданніші віяння в книжковому світі. Ми зібрали свіженькі хіти, щ...